Попіл розбитих надій

Еда різко вдихнула, стиснула пальці в кулаки і, не кажучи ні слова, розвернулася. Кімната завмерла. Всі погляди були прикуті до неї, але їй було байдуже. Вона йшла швидко, майже бігла коридором, намагаючись не задихнутися від емоцій.

— Едо! — гукнув Ніколас, але вона навіть не зупинилася.

Ліфт здавався надто повільним. Вона кинулася вниз сходами, її каблуки голосно відбивалися від мармуру. Серце гупало в такт цим ударам. Коли вона вийшла на вулицю, різкий холодний вітер вдарив її по обличчю, але їй було байдуже. Вона не могла залишатися тут. Не зараз. Не після всього.

Перше таксі. Будь-яке. Вона не думала, не дивилася, не розбирала напрямку. Просто підняла руку, зупинила машину і кинулася на заднє сидіння.

— Куди їдемо? — запитав водій.

— Будь-куди, — прошепотіла вона, задихаючись від сліз, які більше не могла стримувати.

Ніколас вибіг слідом, але єдине, що він встиг побачити, — це її очі. Очі, повні болю і розчарування, які він ніколи не бачив у неї раніше. Вона виглядала так, ніби він розбив їй серце остаточно. Потім дверцята зачинилися, і машина рушила.

Він зробив кілька кроків вперед, ніби міг її наздогнати, але було пізно. Він стояв посеред вулиці, дивлячись услід машині, яка везла від нього жінку, яку він не збирався відпускати.

Але він уже її втратив.

Вітер шарпав його пальто, але він не відчував холоду. Лише порожнечу. Всі плани, всі слова, які він хотів їй сказати, зникли в одну мить. Він знав, що мусить діяти, але не знав, як повернути її після цього.

Його кулаки стиснулися, щелепа напружилася. Він більше не міг чекати.

У таксі Еда притиснула долоні до обличчя, намагаючись придушити ридання. Її світ розсипався на частини. Як він міг так вчинити? Вона повинна була знати. Вона повинна була передбачити.

— У Вас точно все гаразд? — невпевнено запитав водій, краєм ока поглядаючи на неї в дзеркалі.

— Так, — відповіла вона хрипло. — Просто їдьте.

Вогні міста розтікалися перед її очима, але вона їх не бачила. Вона відчувала лише біль. І, можливо, прощання.

*

Еда влетіла у квартиру, навіть не вмикаючи світло, і майже одразу почала хаотично збирати речі. Її руки тремтіли, коли вона кидала одяг у валізу, не особливо обираючи, що брати. Головне — поїхати. Якнайшвидше. Вирватися з цього місця, де її виставили посміховиськом.

Її груди все ще здригалися від розпачу. Перед очима стояв той момент, коли вона, закам’яніла від шоку, почула слова матері Ніколаса: "Він одружується з Анастасією". А потім — як всі погляди в офісі звернулися до неї, як вона сама, не витримавши, вибігла, намагаючись приховати сльози.

Вона увімкнула ноутбук, відкриваючи сайт авіаквитків. Париж. Найближчий рейс. О п’ятій ранку. Без роздумів натиснула кнопку "купити".

Глибоко вдихнувши, вона відкинулася на стілець, намагаючись заспокоїтися. Але відчуття приниження й розбитого серця не відпускало. Вона була там зайва. Її висміяли. Вона ж сама віддала стільки часу Ніколасу, вірила, що між ними щось є, а в результаті…

Взявши пляшку вина з кухні, вона вийшла на балкон. Холодне нічне повітря трохи прочистило голову. Вона скинула з себе одяг, залишившись лише в білизні. Її тіло тремтіло від холоду, але вона не звертала уваги. Діставши з маленької шухляди на столику цигарки, які лежали там на випадок "критичних моментів", вона запалила одну, втягуючи дим. Гіркий смак заповнив легені, змішуючись з алкоголем, і на мить їй стало легше.

"На що я витратила свій час?" — подумки дорікнула собі, знову відчуваючи пекучий сором. Вона вірила йому. Але він виявився як усі.

Відкривши телефон, вона набрала коротке повідомлення Мелісі: "О 5 ранку вилітаю. Дякую за все".

Майже одразу прийшла відповідь: "Що?! Ти що, не погодилася на пропозицію Ніколаса?!"

Еда нахмурилася, витріщаючись у екран. "Яку ще пропозицію?"Про ту, щоб я була свідком на його весіллі?" — швидко набрала вона, відчуваючи, як її пальці тремтять.

Меліса не відповіла.

Вона зробила ще один ковток вина, затягнулася ще раз цигаркою, намагаючись придушити новий вибух емоцій. Все вирішено. Вона летить. І більше ніколи не озирнеться назад.