Глава 42. Об'єднання команд. Ідея Марти

Одного вечора Марта прийшла до мене з ідеєю.

- Кріс, - сказала вона. - Я думаю, нам треба об'єднати репетиції з твоєю старою командою.

Я завмерла.

- Що? - перепитала я.

- Я знаю, що ти сумуєш за ними, - сказала вона. - І я знаю, що вони сумуєть за тобою. Ми могли б репетирувати разом. Обмінюватися досвідом. Це було б круто.

Я замислилася. Я сумувала за Оленою, Юлею, Катею, Ірою. Я сумувала за їхньою підтримкою, за їхнім сміхом, за їхньою енергією.

- Я запитаю їх, - сказала я.

Я зателефонувала Олені.

- Кріс! - вигукнула вона. - Я так рада тебе чути!

- Я теж, - сказала я. - Слухай, у мене є ідея.

Я розповіла їй про пропозицію Марти. Олена замовкла на мить.

- Це чудова ідея, - сказала вона. - Ми сумуємо за тобою. І ми хотіли б познайомитися з твоєю новою командою.

- Серйозно? - запитала я.

- Серйозно, - сказала вона. - Коли?

- Може, у суботу? - запропонувала я.

- У суботу, - погодилася вона.

Я поклала телефон і відчула, як серце співає.

***

У суботу я стояла біля входу до спортзалу нового університету. Моє серце калатало. Я хвилювалася, як ніколи.

Першими прийшли Олена, Юля, Катя та Іра. Вони виглядали так само, як і раніше - впевнені, красиві, сповнені енергії.

- Кріс! - вигукнула Олена, обіймаючи мене. - Я так сумувала!

- Я теж, - сказала я, пригортаючись до неї.

Юля підійшла до мене й обійняла.

- Ти виглядаєш щасливою, - сказала вона. - Це добре.

- Я щаслива, - сказала я. - Я знайшла нових друзів.

- Ми познайомимося з ними? - запитала Катя.

- Так, - сказала я. - Вони вже тут.

Ми зайшли до залу. Марта, Оля, Ірина, Аліна та Аліса вже чекали.

- Дівчата, - сказала я. - Це моя стара команда. Олена, Юля, Катя, Іра. А це моя нова команда. Марта, Оля, Ірина, Аліна, Аліса.

— Привіт! — сказала Марта, підходячи. — Я багато чула про вас!

— А ми про вас, — сказала Олена. — Кріс розповідала.

— Ну що, — сказала Марта. — Почнемо?

— Почнемо, — сказала Олена.

***

Ми почали репетицію. Олена показала кілька рухів, Марта - свої. Ми експериментували, додавали нові елементи.

- Це цікаво, - сказала Юля. - У вас інший стиль.

- Так, - сказала Ірина. - Ми більше про емоції, ніж про техніку.

- А ми - про техніку, - сказала Катя.

- Можливо, ми можемо поєднати, - сказала я. - Техніку та емоції.

- Це було б неймовірно, - сказала Марта.

Ми почали працювати. Я показувала рухи, які вивчила в новій команді. Олена показувала свої. Ми змішували стилі, експериментували.

- Чудово! - крикнула Марта. - Ще раз!

Ми повторювали знову й знову. Піт стікав по обличчю, м'язи боліли, але я не зупинялася.

Коли ми закінчили, усі важко дихали, але посміхалися.

- Це було круто! - сказала Оля.

- Так, - погодилася Олена. - Ми маємо повторити.

- Обов'язково, - сказала Марта.

Ми обійнялися. Усі разом. Дві команди. Одна родина.

***

Після репетиції я побачила Данила. Він стояв біля входу, тримаючи в руках дві чашки кави.

- Привіт, - сказав він, підходячи. - Я чув, що у вас сьогодні об'єднана репетиція. Вирішив підтримати.

- Дякую, - сказала я, беручи каву.

- Ти була неймовірною, - сказав він. - Я бачив крізь вікно.

- Ти підглядав? - засміялася я.

- Я спостерігав, - сказав він. - Це різні речі.

Ми засміялися. Я відчула, як тепло розливається по всьому тілу.

- Данило, - сказала я. - Я не готова до стосунків. Але я хочу, щоб ти знав: я ціную те, що ти робиш.

- Цього достатньо, - сказав він. - Я не поспішаю.

Він усміхнувся, і я відчула, що, можливо, колись я зможу довіряти знову.

***

Я повернулася додому втомлена, але щаслива. Я сіла на ліжко й подивилася у вікно. Місто сяяло вогнями, небо було вкрите зорями.

Я взяла телефон і написала Насті:

«Сьогодні був неймовірний день. Дві команди об'єдналися. І Данило був поруч».

Вона відповіла миттєво:

«Данило? Розкажи!»

Я почала писати. Про Данила, про його терпіння, про його підтримку. Про те, що я не готова, але він не здається.

«Він звучить як хороший хлопець, - написала Настя. - Не відштовхуй його. Але й не поспішай. Просто будь собою».

Я усміхнулася. Вона мала рацію.

Я поклала телефон і заплющила очі. У моїй голові крутилися думки про нову програму, про нових друзів, про Данила.

Я знала, що попереду ще багато викликів. Але я також знала, що я не сама.

І це було найважливіше.