Глава 1: Умови контракту
Запах кави, бергамота й розігрітого машинного мастила був для Евелін солодшим за будь-які парфуми. У її приватній майстерні, схованій на найвищому ярусі Залізного Міста — там, де смоґ розсіювався, поступаючись місцем холодним вітрам, — завжди панувала напівтемрява. Її розрізало лише тепле світло газових ламп і тьмяний полиск полірованої латуні.
Леді Евелін Блеквуд — найгеніальніша, найдорожча і, мабуть, найскандальніша механікиня імперії — дозволила собі хвилину відпочинку. Вона відкинулася на спинку улюбленого крісла — громіздкої конструкції з темного дерева, мідних труб та прихованих клапанів, що сама підтримувала ідеальну температуру. З-під підлокітника з тихим, заколисливим сичанням виривався тонкий струмінь білої пари.
Евелін сиділа у вільній, майже зухвалій позі. Довга сукня з кремового шовку, розшита золотими нитками у формі складних зубчастих передач, мала спереду глибокий розріз для зручності ходи й роботи. Їй подобалося шокувати манірних аристократів, які навідувалися із замовленнями, та ще дужче вона цінувала свободу рухів. Жорсткий корсет, оздоблений справжніми справними механізмами, підкреслював стан, але кожен, хто знав Евелін насправді, розумів: це не просто прикраса й не данина ексцентричній моді Верхніх Ярусів. Під шаром тонкого мережива ховалася легка гнучка броня з мідного сплаву.
На її правому передпліччі тьмяно поблискував масивний шкіряний наруч із вбудованими мініманометрами. Він відстежував пульс, тиск у системі кімнати та, що найважливіше, рівень залишкового ефіру в повітрі. А на стегні, у шкіряній підв'язці, спочивав її улюблений аргумент у будь-яких ділових суперечках — мініатюрний багатоствольний пневматичний розрядник, здатний пробити дюймову сталеву пластину з десяти кроків.
Евелін скинула туфлі. Вона любила торкатися босими ногами дерев'яної підлоги — не заради заземлення, а тому, що так «чула» свою вежу. Кожна мостина, кожна балка були частиною її сенсорної мережі. Легке, ритмічне тремтіння дощок підказало їй, що гості вже піднімаються гвинтовими сходами. Їх було троє. Один ступав важко — вочевидь, охоронець-кіборг із посиленим скелетом; двоє інших ішли з легшою, але нервовою ходою.
У важкі дубові двері гучно, з претензією на владність, постукали й, не чекаючи відповіді, відчинили їх.
На порозі стояв лорд Кавендіш — особистий секретар Лорда-Канцлера. Він, як завжди, мав бездоганний вигляд у своєму вугільно-чорному сюртуці, та його очі нервово бігали по стелажах і стінах, заставлених астролябіями, колбами з кипучими рідинами та масивними, незрозумілими для нього механізмами, що тихо гули в тінях. За його спиною височів здоровило, чию праву руку заміняв грубий промисловий маніпулятор. Третій залишився за дверима.
— Леді Блеквуд, — Кавендіш злегка вклонився. Він силкувався триматися гідно, але погляд мимоволі ковзнув по оголеному стегну Евелін і завмер на зброї. Та хутко відвів очі: — Сподіваюся, я не перервав ваш... творчий процес?
Евелін не поворухнулася, лише злегка підняла погляд, і в її світлих очах зблиснула холодна, колюча насмішка.
— Ви перервали мій відпочинок, лорде Кавендіше, що набагато гірше за зірвану працю, — її голос був м'яким, із легкою хрипотою та металевими нотками. — Ви принесли те, про що ми домовлялися з Канцлером?
Кавендіш клацнув пальцями в чорній рукавичці, і охоронець із гуркотом поставив на робочий стіл тубус із дорогої шкіри, кришку якого прикрашав імперський герб.
— Креслення «Небесного Левіафана». Оригінали, як ви й вимагали, — сказав Кавендіш, розправляючи манжети. Його голос набув жорсткості. — Але... мій наймач, Лорд-Канцлер Венс, хоче знати, чи готовий Ефірний Резонатор, який ви збирали для нас. І вимагає отримати його зараз.
— Зараз? — Евелін ледь помітно підняла брову. — За контрактом у мене ще три дні. Як гадаєте, навіщо мені креслення? Саме так, щоб підігнати резонатор під конструкцію. І ви не принесли другу половину оплати. Я не бачу банківських векселів.
Кавендіш тонко, неприємно посміхнувся.
— Вважайте це... оптимізацією умов контракту. Резонатор потрібен Канцлеру сьогодні. Без доплати. Вашою оплатою буде те, що ви побачите секретні креслення, і те, що залишитеся працювати у своїй чудовій вежі. Охоронець за моєю спиною — лише один із десятка «Мідних Гончих», що зараз стоять під стінами вежі і блокують сходи. Не змушуйте нас вдаватися до конфіскації, леді.
У майстерні повисла важка тиша, порушувана лише рівним диханням пари. Евелін повільно, дуже повільно провела пальцем по скляному циферблату на своєму наручі, і на її губах заграла легка, хижа посмішка. Вона граціозно похитала босою ногою, привертаючи увагу до блискучого латунного браслета на щиколотці.
— О, Кавендіше... — зітхнула вона з награним жалем. — Ви й ваш вельмишановний Канцлер робите класичну помилку аристократів. Ви дивитеся на жінку в гарній сукні й думаєте, що вона беззахисна. Ви бачите шестерні на моєму корсеті й вважаєте їх сліпим наслідуванням моди.
Вона ледь помітно, одним рухом мізинця, натиснула приховану клавішу під підлокітником крісла.
Глибоко в стінах майстерні щось важко, металево клацнуло — аж підлога здригнулася під босими п'ятами. Ритмічна вібрація великого підлогового годинника раптом прискорилася. Мідні труби під стелею загрозливо загуділи, наповнюючись перегрітою парою під критичним тиском. На газові лампи впали червоні аварійні фільтри, заливши кімнату тривожним багряним сяйвом.
— Моя майстерня — це не просто кімната з іграшками, лорде, — промуркотіла Евелін, спостерігаючи, як обличчя Кавендіша стрімко блідне. — Це єдиний, ідеально налаштований механізм. А я — його нервова система.
Вона плавно підвелася з крісла. Охоронець-кіборг інстинктивно смикнувся вперед, але не встиг зробити й кроку.
— Моя сукня сплетена з кевларових та вольфрамових ниток, — продовжувала вона, ступаючи до них. — Пневматик на стегні синхронізований із зоровим нервом. А двері, через які ви увійшли...