Глава 13. Благословення Богині та гучне весілля

Просто Любава

— Я бачу, дівчинко, скільки горя тобі довелося пережити. Але ти молодець, не зламалася, — мовив старець.

— Мені завжди допомагала фраза: «Завтра буде краще...» Адже так і буде.

— Буде. З кожним днем буде краще. Не забувай цю свою фразу: вона допоможе тобі в майбутньому не впасти у зневіру. Лише з вірою в краще, з вірою в людей ти подолаєш усі труднощі.

Сказавши це, Геліос надягнув мені на руки рукавички та браслети.

— За твою щирість дарую тобі право покликати мене, коли знадобиться допомога.

— Дуже дякую вам за доброту... А що, випробування більше не буде?

— Ти гідно його пройшла. І я теж дякую тобі, дитино, за бажання врятувати нас. Бережи в собі це світло.

Сказавши це, Геліос зник.

— Ну що, мої хороші, ми впоралися! — промовивши це, я повернулася до свого диво-дракона.

— Ще не все, — заговорила ультрамаринова голова. — Максимільян разом із ректором бачили геть усе. Ректор просив передати: поки ти нас із Пурпур не роз’єднаєш, він не опустить завісу. І ще одне: Доріан просив нікому, крім вашої команди, не говорити про цей артефакт. Для всіх це мають бути прості рукавички та браслети. Нехай усі думають, що твоя зброя — це лише лук.

— Добре, це розумно. Про щось подібне просила й Богиня. Не знаю, правда, як вас розділити... Можливо, одного бажання вистачить?

Я підійшла до них, поклала руки на кожну з голів та тихо промовила:

— Мої рідні, дякую за допомогу! Ви вільні, станьте, будь ласка, собою.

І вмить переді мною з’явилися два окремі дракони.

— Я спати... — мовила виснажена Пурпур, стрибнула мені на груди й розчинилася спалахом.

— От що означає маленька, — ніжно промовив Ультрамарин. — На мене не витрачай магію, я сам усе зроблю, щоб мене не було видно. Скоро вже все закінчиться. Максимільян чекає на тебе за ареною, тут він з’явитися не може.

— Добре, Ультрамарине. Дякую тобі!

Тільки-но він зник, завіса впала — і аж дихати стало легше!

— Адептка Любомиля закінчила випробування! Можете вийти з кола та приєднатися до одногрупників...

Ректор ще щось говорив, але я вже не чула, бо рванула до Севена й Сіроша та втонула в їхніх обіймах.

— Любаво, ти як? Чому так довго? — почали в один голос допитуватися хлопці.

— Усе потім! Тихо, там щось ректор говорить, — шепнула я, вишиковуючись із хлопцями в шеренгу.

— Отже, підіб’ємо підсумки: адепт Севен — кинджали, адепт Сірош — меч, і адептка Любомиля — лук. Легкого вам єднання зі зброєю! Всім дякую. Сьогодні для всіх заняття скасовуються, а завтра — за розкладом. До побачення!

Тільки-но ректор закінчив промову, до нас підійшли Мирослава та Стівен, вітаючи з успіхом. Ми вирішили піти в місто пообідати. Але, вийшовши в коридор Академії, різко зупинилися: перед нами розігрувалася готова сцена з вистави!

Максимільян намагався пройти, а дорогу йому перегородила цілителька Мальвія й голосно вигукувала на весь коридор:

— Максе, давай почнемо все спочатку! Нам же було так добре удвох!

— Мальвіє Жуй, ми з вами вже все з’ясували: нічого, крім ділових стосунків, між нами бути не може!

Вона ще щось белькотала, але мені це вже було геть нецікаво.

— Хлопці й дівчата, якщо на сьогодні скасували заняття, то ми з викладачами прирівнюємося, тобто є рівними?

— Так, у нашій Академії вільні стосунки між адептами та викладачами у позаурочний час. А що ти вже замислила?

— Нам же не вистачає нашого шостого для компанії? Тож іду — точніше, біжу — виручати! Все ж таки живемо один раз. Тримайте! — я передала Стіву свій лук зі стрілами й помчала до свого Яна.

Щоб не врізатися в Мальвію, я різко й голосно закричала:

— Яне! Мій Яне!

Мальвія здригнулася й різко обернулася.

«О, те, що треба!»

Я спритно оминула її та застрибнула, як бешкетне мавпенятко, прямо на Яна, обвивши руками його шию, а ногами — талію.

У коридорі запанувала мертва тиша. Зашарівшись, я сховала обличчя на його грудях, але, відчувши міцні руки Яна на своїй талії, відразу заспокоїлася.

— Ну ти й бешкетниця мала... Хтось же хотів тримати наші стосунки в таємниці? Підніми голову, — ледь чутно, лише для мене, прошепотів мій дракон.

— Ні, у мене запізнена реакція! Мені соромно!

Максимільян голосно засміявся, і здавалося, що з його сміхом увесь коридор загомонів і відмер.

— Адептко Любомиле! Ану злізте з декана бойового факультету! Як вам не соромно?! Ви не маєте права так поводитися! Я говоритиму з ректором про ваше виключення з Академії! — заверещала цілителька Мальвія.

Оце так крик! Але тут я відчула, як Ян обережно ставить мене на ноги та стає попереду, захищаючи від її гніву. Боковим зором я помітила єхидну посмішку Мальвії та шоковані обличчя моїх друзів. А в мене на душі панував дивний спокій.