Розділ 8. Перша шлюбна ніч і тиша після бурі

Шум свята, переможні вигуки зграї та тріск велетенських вечірніх багать поступово залишалися позаду. Гордій вів Божену від Священної галявини глибше в ліс — стежкою, яку знав лише він один. Повітря вечора стало прохолодним і свіжим, але від міцної долоні Гордія, що стискала її пальці, виходило розпечене, заспокійливе тепло.

На високому скелястому мисі, прихований серед вікових сосен та дикого винограду, стояв новий дерев’яний будинок. Його збудували з масивних соснових колод спеціально для молодого Альфи та його Луни. На ґанку тріпотіли м'які вогники ліхтарів, а з відчинених вікон линув солодкий, затишний аромат сушених гірських трав і лаванди.

Гордій зупинився біля самого підніжжя ґанку. Він повернувся до Божени, заглядаючи в її сіро-зелені очі, у яких відбивалося місячне світло.

— Ти втомилася, моя Луно? — його голос опустився до низького, оксамитового оксамиту, від якого по тілу дівчини пробіг солодкий трепет.

— Трохи... але це найщасливіша втома у моєму житті, — посміхнулася Божена, прихиляючись щокою до його грудей. Вона чула, як шалено й потужно калатає його серце.

Гордій не сказав більше жодного слова. Він легко, ніби вона не важила нічого, підхопив її на руки й переніс через поріг їхнього нового дому.

Двері за ними зачинилися, відсікаючи зовнішній світ, гомін зграї та всі тривоги минулих років. Вони залишилися абсолютно одні.

У просторій спальні, застеленій м'якими хутрами та шовком, панував напівморок. Світло повного місяця пробивалося крізь панорамне вікно, заливаючи кімнату сріблястим сяйвом.

Гордій обережно опустив Божену на ноги, але не відпустив її талії. Його великі, гарячі долоні залишалися на її спині. Його погляд — темний, глибокий, просякнутий витриманою роками любов'ю та приборканою пристрастю — зупинився на її обличчі.

— Я чекав цього дня дев'ять років, Боженко, — тихо мовив він, заправляючи пасмо її золотавого волосся за вухо. Його пальці ледь торкнулися її шкіри, змусивши дівчину затамувати подих. — Кожного дня, кожного повня мій вовк рвався до тебе. Але я обіцяв собі, що цей момент настане лише тоді, коли ти сама будеш готова віддати мені своє серце й дівочу чистоту.

Божена підняла руки й повільно поклала долоні на його широкі, міцні плечі. Вона відчула, як напружені його м'язи під її дотиком. Вона більше не відчувала ні краплі страху чи сумніву. Вона бачила перед собою не грізного хижака, перед яким тремтіли вороги, а чоловіка, який став для неї всім світом.

— Я готова, Гордію, — пошепки, але абсолютно впевнено відповіла вона. — Я належу тобі. Усією душею й усім тілом.

Ці слова стали остаточним дозволом, на який так довго чекала хижа та людська сутність Гордія.

Він нахилився й обережно, з неймовірною ніжністю накрив її губи своїми. Це не був дикий порив — це був глибокий, солодкий поцілунок, у якому злилися роки очікування, захисту, мовчазної туги та незламної вірності. Запах стиглих ожин та гіркуватого полину миттєво наповнив його легені, п'яніючи краще за найміцніше вино.

Гордій повільно розв'язав стрічки на її весільній сукні. Біла тканина з шелестом впала до її ніг, залишаючи дівчину в тонкій, майже прозорій білизні. Його погляд спалахнув короткими золотими іскрами, захоплюючись витонченою, досконалою красою своєї Луни.

Божена трохи зніяковіла під його палаючим поглядом, але Гордій притягнув її ближче до свого гарячого тіла, даруючи відчуття повної безпеки. Його пальці обережно розплітали її косу, розсипаючи шовковисте золоте волосся по її плечах.

Він підхопив її й повільно опустив на м'яку постіль.

Кожен його дотик був сповнений трепету та дбайливості. Він пестив її шкіру, вкриваючи ніжними поцілунками її шию, плечі, ключиці, змушуючи Божену солодко притискатися до нього й вигинатися від невідомих досі, солодких хвиль насолоди.

Коли їхній зв'язок став єдиним цілим, Божена тихо скрикнула від раптового, короткого болю, міцно впившись пальцями в його плечі. Гордій миттєво завмер. Він опустився лобом до її лоба, важко дихаючи й цілуючи її сльози, що з'явилися на очах:

— Вибач, моя дрібнота... я поруч. Я з тобою..більше боліти не буде. — заколисував він її своїм низьким, заспокійливим голосом, даючи їй час звикнути.

Біль швидко розсіявся, поступившись місцем глибокому, неприборканому теплу. Магія Істинної пари, яка закипіла в їхній крові, остаточно поєднала їхні душі. Кожен подих Гордія відгукувався трепетом у її серці, а кожен її тихий видих перетворював його вовка на слухняного, відданого захисника.

Ніч розливалася над гірським кряжем. Месячне світло пестило їхні тіла, а в спальні панувала симфонія ніжності, тихих шепотів і глибокої пристрасті, яка нарешті знайшла свій дім.

На ранок сонячні промені пробилися крізь вікно, фарбуючи кімнату в теплі золотаві тони.

Божена прокинулася першою. Вона лежала, уткнувшись носом у міцні, гарячі груди Гордія, який міцно й захисно обіймав її за талію навіть уві сні. Вона відчувала дивовижну легкість, спокій і безмежне щастя. Почуття, що вона нарешті стала повноцінною частиною його життя, наповнювало її зсередини незламною силою.

Вона обережно простягнула пальчики й торкнулася його темної брови.

Гордій миттєво розплющив очі. Його погляд одразу став ясним, а на дні зіниць засяяла м'яка, тепла посмішка. Він притягнув її ще ближче, поцілувавши у верхівку.

— Доброго ранку, моя кохана, — тихим, трохи сонним голосом привітав він її, погладжуючи по оголеному плечу. — Як ти почуваєшся?

— Найщасливішою жінкою у світі, — посміхнулася Божена, піднімаючись на лікті й дивившись йому просто в очі. — Тепер ти точно нікуди від мене не втечеш.

Гордій щиро, тихо засміявся, перевертаючись і опиняючись над нею, обпираючись на лікті, щоб не тиснути своєю вагою.

— Я втік від усього світу, щоб бути тільки з тобою, Боженко, — м'яко відповів він і знову накрив її губи ніжним ранковим поцілунком.

За вікном прокидався ліс, вітаючи нового Альфу та його Луну, попереду на них чекали роки правління, миру та кохання, яке витримало всі випробування часом.