Розділ 7. Велике весілля та місячна присяга

День, коли Божені виповнилося дев'ятнадцять, гірська долина зустріла сліпучим сонячним сяйвом і дзвінким кришталевим переливом гірських струмків. Для всієї зграї Чорного Кряжу це була не просто урочистість — це було свято, на яке чекали роками.

Головна галявина біля прадавніх каменів перетворилася на справжнє казкове святилище. Вкрита килимами з соковитої зелені, диких польових квітів та гілок квітучої калини, а в повітрі перепліталися пахощі свіжої соснової смоли, меду й соковитих ожин. На весілля зібралися сотні перевертнів із найвіддаленіших куточків земель Чорного Кряжу, а також запрошені гості з сусідніх приязних зграй. Усі вони чекали на появу тієї, кого Доля обрала для їхнього Альфи.

У дерев’яному будиночку на краю лісу панувала хвилююча метушня.

Божена стояла перед великим дзеркалом. На ній була довга, сніжно-біла сукня з традиційною вишивкою срібними нитками, яка підкреслювала її гнучку, витончену фігуру. Її золотаве волосся було вплетене у складну косу з ягідками ожини та польовими квітами. У свої дев'ятнадцять вона сяяла дивовижною, чистою красою, а її сіро-зелені очі променилися спокоєм і щастям.

Двері кімнати тихо відчинилися, і на порозі з'явився Степан. На ньому був святковий вишитий жупан, а в руках він тримав старовинний рушник, що дістався йому ще від матері.

Лісник зупинився, розглядаючи доньку, і в його очах заблищали сльози.

— Тату... — м'яко мовила Божена, підходячи до нього. — Чому ти сумуєш?

— Я не сумую, донечко, — голос Степана здригнувся, але він тепло посміхнувся, беручи її маленькі долоні у свої важкі, звикли до праці руки. — Я просто пам'ятаю тебе зовсім малою, із заплямованими ожиновим соком губами та книжкою під пахвою... А сьогодні ти стаєш дружиною Альфи. Нареченою, королевою цих земель.

— Я завжди залишатимуся твоєю Боженкою, тату, — вона прихилилася чоло до його плеча. — А Гордій... ти ж знаєш, він захистить мене від усього.

— Знаю, — Степан глибоко видихнув і розправив плечі. — Я довго звикав до його світу, до ікол і кігтів. Але я побачив головне: його вовк покірний перед тобою, а сам він любить тебе більше за життя. Я спокійний за тебе, доню.

Степан простягнув їй традиційний обереговий вінок та розклав під їхніми ногами рушник. Він поклав руки їй на голову, виголошуючи батьківське благословення:

— Благословляю тебе, моя дитино, на довгий і щасливий шлях. Нехай у твоєму домі завжди панує згода, а любов твого чоловіка буде твоїм міцним щитом. Будь мудрою Берегинею для його зграї й щасливою жінкою для нього.

— Дякую, тату, — Божена міцно обійняла батька, відчуваючи, як серце наповнюється незламною силою.

Коли вони прибули на Священну галявину, зграя зустріла їх глухим, поважним гулом. Воїни, старійшини та молодь вишикувалися вздовж живого коридору, покірно нахиляючи голови.

На вершині пагорба біля ритуального кам'яного вівтаря чекав Гордій.

У своєму святковому вбранні з темного оксамиту та шкіри, з вишитими сріблом символами Альфи на плечах, він виглядав велично й потужно. Його плечі були розправлені, а золото в очах палало гарячим, непоборним вогнем. Але як тільки він побачив Божену, яка йшла під руку з батьком, суворе обличчя молодого Вождя миттєво пом'якшало. Його вовк усередині затамував подих, радісно муркочучи від близькості своєї Істинної.

Степан довів доньку до вівтаря, зупинився й повільно вклав тонку ручку Божени у велику, гарячу долоню Гордія.

— Бережи її, Альфо, — урочисто й суворо сказав лісник, заглядаючи в очі молодому лідеру.

— До останнього подиху, батьку, — карбуючи кожне слово, відповів Гордій, міцно стискаючи пальці Божени.

Степан відступив на місце поруч із ради старійшин, а Гордій вивів Божену на центр височини, щоб їх бачила вся зграя.

Старий верховний шаман зграї підняв гору ритуальний кубок, наповнений джерельною водою та соком священних ягід, і виголосив прадавнє закляття перевертнів:

— Кров до крові, дух до духу! Сьогодні Доля замикає коло! Нехай той, хто тримає силу Чорного Кряжу, поєднає свою душу з тією, хто призначена йому від створення світу!

Гордій узяв ритуальний клинок і зробив легкий поріз на своїй долоні, а потім обережно, майже невагомо, торкнувся долоні Божени. Вони з'єднали руки, переплітаючи пальці. Магія Істинності, яка роками чекала цього моменту, вибухнула між ними сліпучим золотаво-срібним сяйвом. По тілу Божени пробігла хвиля неймовірного тепла — вона фізично відчула думки, любов і безмежну відданість Гордія, а він відчув її чисту, світлу душу, яка віднині належала йому.

Вони зробили по ковтку з ритуального кубка, скріплюючи союз перед лицем предків.

Після цього Гордій розвернув Божену обличчям до сотень присутніх вовків. Його голос, сповнений потужної сили Альфи, рознісся над усім лісом, змушуючи навіть дерева притишити свій шелест:

— Воїни Чорного Кряжу! Старійшини та сестри! Подивіться на ту, яка стоїть поруч зі мною! Вона — моя Істинна пара, мій спокій і моє натхнення! Від сьогодні вона не просто моя дружина. Вона — ваша Луна! Ваша Королева! Її слово — це моє слово! Її біль — це мій біль! Хто засвідчить їй вірність?!

На секунду на галявині запанувала урочиста тиша. А потім першим на одне коліно опустився старий батько Гордія, за ним — Марк та всі найсильніші воїни, а за ними й усе племя. Сотні перевертнів схилили голови перед своєю новою Королевою.

Зграя вибухнула переможним, радосним виттям, яке луною розійшлося по всьому гірському хребту. Це був салют на честь їхнього Альфи та його Луни.

Божена дивилася на цей величний народ, відчуваючи не страх, а гордість. Вона повернулася до Гордія, який дивився на неї з безмежною ніжністю.

— Ти готова до цього життя, моя Луно? — тихо, із заспокійливою посмішкою запитав він, обіймаючи її за талію та притягуючи до себе.

— З тобою — готова до всього, мій Альфо, — відповіла Божена.

Гордій нахилився й накрив її губи солодким, пристрасним поцілунком під гучні виклики всієї зграї. Вони пройшли довгий шлях від маленької дівчинки з ожинами й сімнадцятирічного хлопця, який приборкав свого звіра, до володарів величезного краю. І це було лише poзчатком їхньої довгої, щасливої історії.