Розділ 3. Гарячий подих весни та нові правила

Минуло ще чотири роки. Весна сімнадцятого року життя Божени вривалася в гірську долину бурхливо й безжально: танули сніги, річка з ревом розривала крижаний панцир, а соковита зелень швидко вкривала схили, витісняючи сіру зимову вогкість.

​Разом із природою розквітла й сама Божена. У свої шіснадцять вона перетворилася на чарівну, струнку дівчину з довгим золотавим волоссям, у якому плуталося сонячне проміння, та тими ж чудовими сіро-зеленими очима, що випромінювали доброту й світло. Її аромат — суміш стиглих ожин та гіркуватого степового полину — став настільки насиченим і глибоким, що Гордію коштувало неймовірних зусиль перебувати поруч із нею й залишатися в межах ролі «старшого друга».

​За ці роки Гордій остаточно перетворився на чоловіка, чия постать вселяла повагу й страх. У свої двадцять три роки він фактично керував більшістю справ зграї Чорного Кряжу. Шляху назад не було: за місяць мав відбутися стародавній ритуал передачі влади — багатство, сили та обов'язки Альфи мали офіційно перейти до нього.

​Але якщо виклики у світі перевертнів він долав легко то людський світ готував для нього абсолютно нові випробування.

​Одного травневого вечора Гордій чекав на Божену біля шкільної хвіртки. Він спирався спиною на свій чорний позашляховик, звично склавши руки на грудях. Усі учні, що вибігали зі школи, мимоволі стишували кроки й обходили високого, похмурого молодика з непроникним поглядом.

​Але коли двері школи зачинилися, з ґанку спустилася Божена. Вона була не сама. Поруч із нею йшов її однокласник — високий, чорнявий хлопець на ім'я Назар, який щось захоплено розказував і активно жестикулював.

​— ...Тому я й кажу, Божено! Якщо ми підемо на вечірку до Марка разом, це буде просто супер, — чутно вигукнув Назар, розпливаючись у посмішці. — Я заїду за тобою о сьомій!

​Гордій не просто почув ці слова — його надлюдський слух ухопив кожну інтонацію. І внутрішній вовк, який роками спав під товщею самоконтролю, раптово здибився. Пазурі буквально рвали свідомість зсередини, а кров закипіла від дикої, неприборканої люті.

​«Він сміє засягати на неї? На МОЮ пару?!» — лютував звір, вимагаючи просто зараз вирвати юнакові горлянку.

​Гордій стиснув кулаки в кишенях так, що суглоби побіліли під шкірою. Він зробив кілька глибоких вдихів, змушуючи бурштиновий спалах в очах згаснути до звичайного темного відтінку, і ступив уперед.

​— Божено, — його голос пролунав оксамитово, але з виразними сталевими нотками.

​Дівчина миттєво обернулася, і її обличчя осяяла щира радість:

​— Гордію! — вона, як і в дитинстві, не вагаючись підбігла до нього й легко обійняла, уткнувшись носом у його плече. Запах ожини миттєво накрив його, трохи втихомиривши шаленого вовка. — Ти довго чекав?

​— Ні, тільки-но під'їхав, — відповів він, м'яко погладивши її по спині, після чого звів важкий, крижаний погляд на Назара, який зупинився за кілька кроків.

​Хлопець мимоволі завмер. Назар відчув, як по його спині пробіг холодний піт. Аура Гордія тиснула так, ніби перед ним стояв не просто старший хлопець, а справжній хижак, готовий до нападу.

​— Е-е-е... Привіт, — пробурмотів Назар, роблячи несвідомий крок назад. — Божено, то ми домовилися щодо вечірки?

​Божена трохи зніяковіла, зиркнувши на Гордія, який не зводив із хлопця темного погляду.

​— Ну... я ще маю запитати в тата, Назаре. Я тобі напишу, добре?

​— Звісно, напиши, — Назар квапливо кивнув і, більше не випробовуючи долю під важким поглядом Гордія, швидко пішов геть.

​Коли хлопець зник за поворотом, Гордій відчинив пасажирські двері позашляховика й глянув на Божену:

​— Сідай. Нам треба поговорити.

​Дівчина здивовано звела брову, але мовчки сіла на шкіряне сидіння. Гордій зайняв місце водія, завів двигун, але машина не рушила з місця. У салоні запанувала коротка, але відчутна напруга.

​— Що за вечірка, Божено? — спокійно, але суворо запитав Гордій, повернувшись до неї.

​— Та просто... у хлопця з паралельного класу день народження, —она знизала плечима, але її щоки злегка зачервоніли. — Усі з класу йдуть. Назар запропонував піти разом. Гордію, чому ти так на нього дивився? Ти його майже спопелив поглядом!

​Гордій заплющив очі на секунду, стримуючи внутрішній вибух. Як пояснити їй, що один вигляд іншого чоловіка поруч із нею викликав у нього бажання розтрощити все навколо?

​— Я знаю родину цього Назара і компанію, яка там збирається, — збрехав Гордій, хоча насправді йому було байдуже до вечірки, його турбував лише факт наближення іншого хлопця. — Це не те місце, де тобі варто бути, Боженко. Ти ще занадто молода для таких гулянок.

​— Мені майже сімнадцять! — запалилася Божена, схрестивши руки на грудях. У її очах спалахнув впертий вогник. — Ти завжди поводишся так, ніби мені досі десять років і я можу загубитися у трьох соснах! Ти захищаєш мене від усього на світі, Гордію. Я це ціную, але... я росту!

​Ці слова пропекли Гордія наскрізь. «Ти ростеш...» О так, він бачив це краще за будь кого. Вона перетворювалася на красиву дівчину, і це лякало його більше за будь-яку війну зграй. Бо чим дорослішою вона ставала, тим важче йому було приховувати свої справжні почуття.

​Він повільно повернувся до неї, подався трохи вперед, скорочуючи відстань. Його велика долоня обережно лягла на її тонке зап'ястя. Поширилося відчуття тепла, і Божена раптом замовкла, затамувавши подих.

​— Я захищаю тебе, бо ти для мене найцінніше, що є в цьому світі, — мовив Гордій, і його голос опустився до низького, майже інтимного шепоту. Його бурштинові очі на мить спалахнули на самому дні зіниць, змушуючи дівчину здригнутися від дивного, невідомого досі трепету десь у грудях. — І я не дозволю нікому образити тебе або затягнути в неприємності. Ти віриш мені?

​Божена дивилася в його глибокі, сповнені пристрасті та незламної сили очі. Її серце калатало, як божевільне. У цей момент вона вперше в житті відчула: Гордій дивиться на неї не як на дитину. І не як на молодшу сестру. У його погляді було щось набагато глибше, доросліше й темніше, від чого по її тілу пробіг табунець приємних сиротів.