- Розділ 3 -

Коли ми виходимо з лісу, шлях мені заступають поліцейські. Мія помітивши, що мене немає поруч іде назад і стає біля мене.

• У мене якісь проблеми, офіцере? – питаю насторожено.

На нас направили зброю. Ми з Мією переглядаємося.

Раптом до нас приходить розуміння. Той хлопець все розповів, і скоріш за все він якось встиг поки біг зняти відео, або поки стежив за нами, а люди звикли вбивати, те, що не розуміють. Напевне вони підозрювали щось не ладне, ще з тим випадком у сараї, і це відео лише підтвердило, що тут щось що не можна пояснити, і з тим випадком вони вирішили, що моя магія небезпечна. Раптом я зрозуміла.

Можливо, до цього вони не вірили, але зараз на свої очі бачать магію – куля світла, завдяки якій ми бачили шлях і вийшли з лісу. Вона виглядала, як куля вогню і схоже вони подумали, що я цією кулею хочу на них напасти.

• Ні, ні. Це лише для орієнтиру. – кажу, показуючи кулю, перекидаючи її з однієї руки  в іншу. Але вони не опускали зброю вочевидь не вірячи жодному моєму слову.

Раптом вони натискають курок і почулися вистріли. Ми заплющуємо очі, розуміючи, що не встигнемо ухилитися.

Ми чекаємо болю, але нічого не трапилося. Коли ми розплющуємо очі бачимо перед нами крижану стіну, дуже широку.

Ми чуємо, як об стіну вдаряються кулі. Ми здивовано переглядаємося, а потім дивимося в сторону, де сяє символ.

Придивившись, ми помічаємо, що це…

• Дін! – вигукую.
• Швидко біжіть сюди! – кричить він, ми помічаємо, що він сильно спітнів, і йому це закляття дається дуже тяжко, або важко витримувати удари куль з їхньою інерцією. Він фізично довго не зможе тримати цю стіну.

Ми переглядаємося, і біжимо до нього. Тільки коли ми опинилися за ним, хлопець відпускає стіну, важко дихаючи. Він похитнувся на місці і мало не впав, але я його підтримую, а Мія з іншого боку.

• Дякую, що врятував нас. – кажу тихо.
• Але чому? Ми розмовляли лише декілька хвилин. – продовжує Мія.
• Ні, Міє. Він зараз ледь дихає. – заперечую, дивлячись на нього.
• Ні, все добре. – каже він і звільняється, але знову починає падати і ми знову його підтримуємо. – Тому що, я такий. Якщо бачу що когось намагаються вбити, то треба захистити. Та й мені здається ви нормальні, на відміну, від тих кого я раніше зустрічав.

Ми йшли так ще декілька хвилин мовчки, доки не дійшли до трьох пеньків.

            Ми допомогли Діну сісти на пеньок і сіли поряд.

• Ти як? – питаю, дивлячись на нього.
• Жити буду. А ви як? Кулі не потрапили у вас? Мені здалось я пропустив дві чи три.
• Ні, напевне пролетіли мимо.
• Ну, не зовсім. – сказала подруга, показуючи плече. Куля пройшла наскрізь.
• Оу, чорт. – кажу, дивлячись на рану подруги.
• Дай допоможу. – пропонує Дін.
• Ні, ти зараз дуже слабкий. – кажемо в унісон з подругою. Він закочує очі, потупивши їх у землю під ногами:
• Вибач, я мав швидше зреагувати на постріли. Тоді твоє плече було б ціле. Якби мати мене не відволікла б..
• Ні, ти зробив усе, що міг. – каже подруга, поклавши здорову руку йому на плече.
• Може, давайте я спробую? – пропоную я показуючи на плече.
• Можеш, звісно, але може не вийде, для наскрізної рани потрібна дуже потужна магія.

Я направляю руки на її рану, заплющую очі і уявляю, як з моїх рук вириваються стрічки білого кольору і обвивають її плече. Відчуваю, як символ на чолі вібрує, а в руках приємне тепло.

Вони ахають. Коли я розплющую очі, бачу, як з моєї руки виходять такі ж самі стрічки, як і уявляла, обвивають рану на плечі подрузі, і та затягується.

Через декілька секунд рана повністю затягнена. Мія ще декілька секунд дивиться на плече, наче досі не вірить в те, що тільки, що побачила.

• Дякую. – каже вона.
• Завжди будь ласка. – посміхаюся. – До речі, - повертаюся до Діна, - а чому твоя мати так тебе не любить?
• Тому що, вона хотіла дочку, а отримала мене. І я в дитинстві магією розбив її улюблену вазу.  

Його голос занадто спокійний, так наче він вже звик, або вважає, що це нормально, або наче він це заслужив.

• Це не нормально, ти не заслужив такого ставлення. – кажу, поклавши руку йому на плече.

Він здивовано дивиться на мою руку на його плечі,  вочевидь він вперше чує добрі слова до себе.

• Дякую.
• Завжди будь ласка. – посміхаюся.
• А як твоя рука? – питає він у Мії.
• Все добре, трохи поколює, але терпимо.
• Це нормально? – питаю його з занепокоєнням. Він киває.
• Це природна реакція організму на зцілення магією.