- Розділ 2 -

Ми зустрічаємося біля входу в ліс, як і домовлялися. Коли я прилітаю, Мії ще немає. Я сиджу на гілці ще якийсь час, коли вона прибігає.

Я злітаю з дерева і, ставши на землю, перетворююся на себе.

• Вибач, що так довго. Ми ж не знаємо, скільки будемо тут, ось і взяла їжу і воду.
• Оу... це розумно.
• Ще й як.

Ми стоїмо ще декілька секунд, а потім ідемо в ліс. Там дуже темно, тому я викликаю невеличкий шар світла, і ми ідемо вглиб лісу.

• А як ми повернемося з лісу? — запитує Мія.
• Ця куля залишає слід, який можу бачити лише я. Він показує стрілками вихід із лісу, — кажу я, показавши на кулю.
• Чудова ідея.

Ми йдемо, прислухаючись до кожного звука. Ми йдемо так декілька хвилин. Обходимо маленьку частину лісу за декілька годин, і Мія каже:

• Може, давай сядемо перекусимо.

Я хочу заперечити, але помічаю, як у подруги тремтять ноги від втоми, і у нас водночас бурчать животи, тому важко зітхаю і киваю.

Подруга витягує з пакета, який дивом вліз у її рюкзак, покривало, і ми з нею стелимо його на траву.

Ми сідаємо на нього і беремо по батончику та склянці лимонаду. Поївши, я лягла обличчям до неба, поки подруга доїдає.

Вже настала ніч. З-поміж дерев проглядає небо із зірками. Небо здавалося звичайним, але я помічаю щось дивне.

• Я зараз, — кидаю подрузі, перетворююся на метелика і злітаю вище рівня дерев.

Ні, не здалося.

Зірки і Місяць чомусь стають набагато тьмянішими, ніж раніше.

• Що таке? — гукає Мія.

Я сідаю на міцну гілку і, перетворившись на себе, гукаю подрузі:

• Зірки і Місяць... вони стали тьмянішими...

Раптом я помічаю, як з іншого боку лісу засвітився символ, такий самий, як у мене, і в небо вилітає промінь світла, який... вдаряється  в небо?

Цей промінь розходиться по всьому небу, і Місяць із зірками стають яскравішими, такими ж, як і завжди.

Я сиджу заворожена, а потім до мене доходить.

Знову ще один чарівник!

Я швидко метаю погляд туди, але світло зникає.

Я зістрибую і магією підтримую себе, щоб не розбитися, та елегантно приземляюся на землю.

• Ти знову зістрибнула? А якби не встигла використати магію? — запитує Мія, дивлячись на мене. Вона вже зібрала все. — Зірки і Місяць потьмяніли? Нам треба бігти нашим астрономам розповісти, може, в них є якесь пояснення і вони знають, що робити.
• Вже нічого не треба робити. Той чарівник вистрелив променем у небо, і вони знову засяяли.
• Він зробив що!? — перепитує подруга, ошелешено дивлячись на мене.
• Вистрелив променем...
• Ні, ні. Я почула, просто це дивно. По-перше, і, до речі, забула тобі це сказати, зірки не можуть тьмяніти. Так, вони помирають, але тоді просто зникають, і за секунду там з’являється нова. По-друге, як, чорт забирай, його магія підживила зірки!? Це неможливо! Пам’ятаєш, ти намагалася навіть просто зробити нову зірку в небі магією, а вона лише трохи піднялася і вибухнула, як феєрверк.
• Може, він знає, як обійти цю систему.
• Можливо. Ми ж його шукаємо. Де ти його бачила?
• У тій сто... — починаю я, показавши в ту сторону, але ми відчуваємо, що за нами хтось або щось спостерігає.

Ми уважно вдивляємося в ту сторону. Я набираю в руку магію, готова, якщо що атакувати. З кущів вийшов хлопець наших літ. Я відразу стискаю руку, аби приховати магію, але, вочевидь, він вже побачив.

Я дуже сподіваюся, що це той самий чарівник, але ні. Хлопець завмирає, переводячи погляд з мене на світло магії в моїй руці. Його очі розширюються від жаху.

— Що за...

Він різко розвертається і кидається бігти з лісу  з явним бажанням, розповісти про мою магію.

Мія хоче його зупинити, але він ухиляється і тікає. Ми дивимося йому вслід ошелешені. Коли ми приходимо до тями, він уже втік, і навіть якщо я побіжу за ним, не встигну, він уже вибіг з лісу.

Але відчуття, що ми тут не самі, не зникає. Ми повертаємося до тієї сторони, і бачимо силует. Спочатку ми думаємо, що це тварина, але силует людський.

Я знову набираю в руку магію. Якщо це не він, то він усе одно бачив мою магію. Вітер прибрав із чола силуету чолку, і, придивившись, я бачу.

Ні, це неможливо.

Символ, такий же як і в мене.

Це він.

• Ти ще один чарівник? – запитую в нього. Силует киває.

Він виходить із тіні дерев. Він має карі очі, і такого ж кольору волосся. Брови кошлаті, ніс витягнутий, обличчя кругле.