- Розділ 1 -

Я сиджу на своєму ліжку, збираючись із силами, щоб попросити у батьків одну маленьку річ. Кручу на пальці свою кучеряву чолку.

Через вікно проходили сонячні промені, а на даху виднілися зірки, зроблені мною, моєю магією.

Промені падали на ліжко, на якому я сиджу: м’яке, біле, нагадувало зірку. Поруч стояв мій робочий стіл, на якому я люблю малювати і придумувати закляття. Там стояв ноутбук.

Над столом висіла поличка з моїми улюбленими книгами.

Я сиджу так ще декілька хвилин, але, подивившись на зірки, важко зітхнула і встала. Вийшовши з кімнати, пішла на кухню, де сиділи батьки, і, тихо зітхнувши, покликала:

• Мамо, тато. Я б хотіла попросити у вас дещо.
• Що саме? — запитала мати.

Я знову важко зітхнула і випалила:

• Мені вже 14. Мої однолітки ходять у звичайну школу, а я навіть не виходжу на вулицю. Я б хотіла піти в офлайн-школу.
• Ми за, але твоя магія... А якщо ти підеш у школу, а там випадково покажеш свою магію?
• Я вже декілька місяців вмію приховувати магію, ви ж бачили по тесту.
• Але...
• Тетяно, давай проведемо ще один тест. Якщо пройде, то означає, що вона готова, — сказав батько.

Мама подивилася то на мене, то на батька, зітхнула і кивнула.

• Добре.
• Дякую! — вигукнула я і обійняла їх обох.

Мати і батько дістали з-під столу незнайому коробку: білосніжну, у формі серця, і дістали фото з дуже сумними спогадами. Всередині все стиснулося, коли я побачила їх.

На всіх них були люди, які померли і були для мене важливими. Вони всі померли в один день, коли я ще була мала і не вміла контролювати магію, підпалила сарай, де вони були.

На фото вони посміхалися або сміялися. На очі виступили сльози, і я відчула, як всередині закипає магія: ми дізналися, що чим сильніша емоція, тим сильніше магія намагається вирватися.

Я стиснула кулаки, зітхнула і відчула, як магія трохи послабилася. Я зітхнула, бажаючи відвернутися, але це означало б, що я не пройшла тест, і я дивилася на ці фотографії.

Боковим зором я помітила, як батьки здивовано перезирнулися. Потім мама прибрала фотографії і сказала:

• Все, ти пройшла.
• Тобто ви запишете мене у школу?
• Ну ми ж обіцяли.

Я запищала від радості.

• А в яку?
• Ну, ти ж знаєш, що у нас біля будинку є школа.
• Так. У мене там навчається моя онлайн-подруга.
• Означає, ви скоро побачитеся.

Я знову запищала і обійняла батьків.

• Дякую, дякую, дякую.
• Будь ласка. Іди збирай рюкзак. Зараз ми підемо тебе записувати і купимо нові підручники. Коли повернемося, дамо тобі розклад.
• А можна, коли складу рюкзак, політати у формі метелика?
• Добре, але перетворись у кімнаті, щоб ніхто не бачив, і будь обережною.
• Добре, обіцяю.

Я відсторонилася і побігла у кімнату. За декілька хвилин на столі лежали: пенал, щоденник, зошити і папка для зошитів.

Завдяки моїй магії у мене блискавична швидкість, яку я можу або використовувати, або вимикати, тому я так швидко все склала.

З двору почувся гуркіт двигуна, але вони не їхали. Мабуть, чекали на мене.

Посміхнувшись, я заплющила очі, зосередилася на вигляді метелика і відчула, як знак на чолі приємно завібрував, і через секунду розплющила очі у формі метелика.

Все стало в сотню разів більшим, але я вже звикла. Змахнувши крилами, я підлетіла до відчиненого вікна і вилетіла.

Денне повітря вдарило в легені, і я відчула легкість. Побачила машину батьків і через скло побачила, як вони посміхаються і махають руками. Я теж помахала крилом і піднялася високо-високо, дивлячись униз.

Місто було прекрасним з неба. Сонце позаду мене приємно обпікало крила.

Я полетіла в сторону майбутньої школи і почала через вікно шукати клас моєї подруги. Облетівши півколо навколо школи, я побачила його. У них була хімія.

Прямо біля столу вчительки сиділа Мія. Її біле волосся спадало їй на плечі, блакитні очі дивилися на вчительку, уважно стежачи за уроком, і було видно, що вона все запам’ятовує.

На секунду її погляд перевівся на вікно, і в її очах з’явилися розуміння і радість.

Вона єдина, крім батьків, знає, що я володію магією, але це я від них приховала. Вона бачила по відеовиклику, як я перетворююся на метелика, і, схоже, впізнала мене.

Я почула гул машини і, подивившись убік, побачила, що батьки під’їжджають, і пірнула в кущ під вікном.

Батьки не повинні знати, що я сюди прилітаю, інакше вони заборонять мені літати на вулицю і я загублю їхню довіру.