1

Сонце безжально пробивалося крізь важкі темно-сірі штори, висвітлюючи безлад на підлозі: мою ліву туфлю, його сорочку й розкидану білизну. 

Голова гуділа, але серце калатало ще дужче, коли я повернула голову й побачила профіль чоловіка, що спав поруч. Адріан. Здається, він назвався саме так. Темне волосся розкидане по подушці, сильні руки, які ще кілька годин тому тримали мене так, ніби я була центром його всесвіту.

— Дідько, — прошепотіла я, обережно сповзаючи з ліжка.

Це була помилка. Красива, гаряча, але катастрофічна помилка. Я не була дівчиною на одну ніч, але вчорашній коктейль з образи на колишнього та занадто міцного віскі зробив свою справу.

— Це просто випадковий хлопець з бару. Лондон великий. Шанси зустріти його знову дорівнюють нулю, — шопочу сама до себе, щоб заспокоїти.

Тихо, наче ніндзя, я вдяглася, підхопила сумочку й вислизнула за двері, навіть не озирнувшись.

«Ми більше ніколи не побачимось», — переконувала я себе через годину, стоячи під холодним душем у своїй крихітній квартирі.

Якби ж я знала, наскільки сильно помилялася.

Коли я забігла в аудиторію за хвилину до початку пари, мої щоки ще пашіли від швидкої ходьби. Я сіла на задню парту, розправила спідницю й дістала блокнот. Двері відчинилися, і в залі запала така тиша, що було чути політ мухи.

Я підняла очі й відчула, як повітря покидає мої легені.

Біля дошки, поправляючи манжети ідеально білої сорочки, стояв він. Ті самі очі, той самий впевнений погляд, тільки тепер замість нічного напівтемряви на ньому був суворий костюм.

— Доброго ранку, панове, — його голос прокотився аудиторією, викликаючи у мене сироти. — Мене звати професор Блеквуд, і я буду читати вам курс міжнародного права.

Його погляд повільно ковзав по рядах, поки не зупинився на мені. На мить його брови ледь помітно піднялися, а в кутиках губ з’явилася ледь помітна, майже хижа усмішка.

— Сподіваюся, всі готові до плідної роботи. Бо я не терплю тих, хто звик тікати посеред справи.