Частина 1: "Повернення"

Дощ ішов уже третю добу. Сіро-зелені хмари повисли над полями, і важке повітря ніби тиснуло на груди. Дорогою, розмитою водою, йшов Сергій. Він повертався в село, де народився, вперше за п’ятнадцять років. Причиною стала коротка, дивна записка від тітки Марини:
«Приїдь. Треба тобі бачити. Це про матір.»

Мати померла, коли йому було десять. Кажуть, просто не прокинулась. Тітка виховала його, але він рано поїхав — навчання, робота, місто. Село залишилося у спогадах як щось затягнуте туманом і запахом сирої землі.

Коли він підійшов до перших хат, здивувався тиші. Жодного собаки, жодної півнячої пісні. Вікна темні, навіть удень. Декотрі хати заколочені дошками. Дощ стікав по чорних стінах, наче хтось облив їх брудною фарбою.

Тітка Марина зустріла його на порозі — схудла, зігнута, очі червоні, ніби не спала багато ночей.

— Заходь, — тільки й сказала. — Ти вчасно.

В хаті було темно, лампа тьмяно блимала. Сергій помітив, що вікна завішані грубою тканиною. На столі — стара миска з водою, в якій плавали якісь чорні зерна.

— Що трапилось? — запитав він.

Тітка повільно, наче боялась слів, почала розповідати. Два місяці тому в селі почали зникати люди. Спершу старі, потім молодші. Ніхто не бачив, куди вони діваються. Двері залишались відчинені, їжа на столі, але мешканців не було. Через тиждень після зникнення в хатах починало чутися шурхотіння і тихий стукіт, наче хтось ходить по підлозі вночі.

— А головне… — тітка знизила голос, — ті, що зникли, повертаються. Але… не такі.

Вона розповіла про сусідку, тітку Галину. Та пропала на три дні, а потім прийшла сама, вночі. Стояла під дверима і дивилась у вікно, не кліпаючи. Коли її впустили, вона сіла за стіл, але не сказала жодного слова. Очі були чорні, без білків. На ранок вона зникла знову — і хату заколотили.

Сергій слухав і намагався знайти логічне пояснення, але в глибині душі відчував, що тут щось гниле, нелюдське.

— А при чому тут мама? — спитав він.

Тітка витягла зі скрині стару світлину. Мати стояла серед поля, а позаду — тінь. Не просто тінь, а щось високе, з довгими руками, які тяглися до її плечей. На звороті було підписано: “Воно приходить за всіма.”

— Це фото зробили за день до того, як вона померла, — сказала тітка.

Ніч опустилася раптово. За вікном дощ перетворився на суцільну завісу. Сергій ліг на старе ліжко, але сон не йшов. Десь глухо стукало, наче молотком по дереву. Він подумав, що це вітер, але стукіт повторювався — рівно, вперто.

Близько третьої ночі він почув кроки в коридорі. Повільні, важкі. Двері в його кімнату скрипнули. У світлі лампи він побачив фігуру — високу, з довгими руками, що майже торкались підлоги. Обличчя не було видно, тільки чорна порожнеча.

Воно зупинилося біля ліжка. Сергій відчув, як холод просочився крізь ковдру. І тоді воно нахилилося, і з темряви з’явилося обличчя матері. Усмішка — але не людська, рот занадто широкий, зуби чорні. Голос був тихий, шепіт, але кожне слово впивалося в мозок:

— Ходімо. Тут немає ранку.

Він закричав і… прокинувся. Але відчуття холоду залишилося. І кроки з коридору теж.

Тітка вранці мовчала, тільки глянула на нього і сказала:

— Якщо воно прийшло, ти вже не підеш звідси.

Вона дістала з-під ліжка мотузку і, не пояснюючи, зв’язала ручки дверей зсередини. Потім поставила миску з водою біля порогу.

Вдень вони сиділи мовчки. Село так само мовчало. Лише ввечері Сергій зважився вийти. Він ішов вулицею, дивився на заколочені хати. І тоді помітив у вікні однієї з них — матір. Вона стояла, не рухаючись, і дивилася прямо на нього.

Він не пам’ятав, як відчинив двері. Всередині було темно й сиро. Запах гнилі і мокрого одягу. З глибини кімнати вийшли кілька постатей — чорні очі, роти до вух, довгі руки. Мати була серед них.

— Ми чекали, — сказали вони разом.

Темрява впала, як ковдра. Сергій спробував бігти, але ноги не слухались. Хтось холодний торкнувся його шиї.

Останнє, що він побачив, — тітка Марина стоїть у дверях, тримає ту ж миску з водою, але вода вже чорна.

І тоді він зрозумів, що тітка ніколи не кликала його рятуватися. Вона кликала його додому. Туди, де немає ранку.