Оповідання

Як примусити чоловіка  своєї мрії одружитися?  Це я питала у Гугла. І натикалася на безліч дурнуватих статей, в яких знаходила пару абзаців про щось несуттєве і декілька банальних речень з претензією на геніальність. Ну як вам таке: «Для початку з’ясуйте, а чи вашої мрії це чоловік?». Нормально? Якщо я вже всілася за ноут, налаштувалася і питаю усезнаючу інтернет-мережу, то я серйозно налаштована.  А таке: «Ви точно хочете заміж?»  А оце вже питання суттєве. У собі була не впевнена, а от Нінка, подружка моя і сестричка зведена,  – скоро скиглить почне за своїм Ромичем. Там реально історія нетипова. Він – друг родини і її хрещений, вона – донька жінки, в яку той хрещений був колись палко закоханий. Люблять одне одного, аж напруга під двісті двадцять вольт, але Ромео боїться Нінчиного тата, що той такого зв’язку, про шлюб мовчу, не зрозуміє. Так от два дні цей Ромео веде себе дикувато: заскакує в хату увечері, кидає сумки з продуктами й тікає.  Повний ігнор. Із звуків лише це:

—    Здоров були! Усе ок? Мама, ти як? Дівчата, ви як? Пока, побіг, справи!-  таке враження, що тікає. Його мама навіть борщем заманювала:

—    Рома,  ти б хоч поїв, ми борщику наварили! Дівчатка ж старалися! – ми реально того борщика варили утрьох. Я відповідальна була за буряк, Нінка за капусту, а Лідія Миколаївна за весь процес, менеджер по кухні так би мовити. Її пампушки – це божественно!

А Роман Павлович не вівся і на це.  Дивно…

—    Ну, ти глянь. Пів статті  пишуть чорт знає що, - фиркаю я навмисне, щоб привернути увагу Нінки, а то сидить, реально до іспиту готується. Заучка! Ботанічка! Міль блідо-сіреньку вдає.

—    Їм, авторам, для кількості треба. Там платять з розрахунку знаків, - а наче я не знаю.

—    Та я в курсах. Прикинь, ти знала, що чоловіки діляться на  дві категорії? -  да ви шо, класифікували  мужиків. - Ті, що в принципі одружуватися не збираються. Це не наш варіант. Роман Павлович вже був одружений, значить, в сім’ї себе бачить. Просто зараз недобачає свого щастя в твоїй особі, Нінок. Більшість хочуть одружуватись… Порадували! Чого б це їм і не хотіти? Вони шукають саме свою жінку. Все, Тітов Роман Павлович, ти знайшов, тобі амбець!  А я допоможу тобі у цьому розібратися, -  дивлюсь, Нінка відірвалася від підручника. Зацікавило? 

—    Щось я останнім часом  не впевнена, що він мене любить,- мляво так, немов усі сили викачали.  Ван моментс,  питаю знову в Гугла: «Як зрозуміти, що чоловік закохався?» - опа – і відповідь. Усе по пунктах:

—    Нінок, усі симптоми, що таки любить. Глянь, нетипова поведінка. Тікає від тебе, як обпечений. Раніше я такого не помічала. Але ж увага, терплячість, захист, контакт – усе є. Та любить, лише видєлується. Пам’ятаєш, як Лідія Миколаївна  розповідала, теж свого чоловіка охмуряла довго. Весь у тата твій Ромео… буде, чує мій зад, складно, але ми де не пройдемо прямо, бочком проповзем, ага? – блін, піднімаю настрій, а він у неї на нулі. Думає, що у  Тітова баба завелася. Ні, ну мужик він видний, але ж Нінка поза конкуренцією, це я точно знаю, чуйка.

—    Тань, не подобається мені ця ідея,- а наче мені посміхається заморочуватися особистим  життям  Романа Павловича. Він мене періодично навіть лякає. Особливо, коли мовчить і дивиться. Відчуваю себе тарганчиком під мікроскопом у дослідницькому центрі по вивченню шкідливих комах.

—    Тут небагато правил. Не ний. Перш за все ти маєш бути привабливою. Тут все йолоупуккі. Навіть Соколовський клинки підбиває. Далі, ти маєш проявляти незалежність. Тут теж  усе о’кей! Самостійна, незалежна, креативна і горда, як Україна! А ось глянь, не забувати про жіночі слабкості. Попросити щось зробити, наприклад, прибити поличку….   Давай щось зламаємо, а він нехай прибиває? Перевіримо, чи правильно руки ростуть.

—    Не треба ламати. Он є диван, що  батьки розламали,- підкидає ідею Нінка. Молоток! Це не поличка, біля дивану чимало роботи, а чим  більше роботи, тим довше  Тітов буде в хаті. Бінго!

Супер! Щоб нічого не подумав, діємо через маму, вона на  нашому боці, теж хоче частіше бачити своє дороге чадо, яке відкараскується роботою і з’являється, як ясне сонечко на хмарному небі.

—    Синуля, потрібна груба чоловіча сила. Приїдеш завтра? Диван полагодить. А я щось смачненьке приготую.

Приїхав. Але не синуля, а якийсь мужик з фірми «Умілі ручки».  І тут Тітов відмазався. От стерво!

—    Скільки з нас? – спитала спантеличено Лідія Миколаївна. Мама ж хотіла синочка побачити.   А не цього рукастого хлопця. А до хлопця можна й придивитися. Придивилася – обручка на безіменному, раніше за нас загребли, такі де попало не валяються, воно й зрозуміло.

—    Не хвилюйтеся. Все проплачено. Гарного дня!  Гарантія два місяці.

—    От якби ти захворіла, можна б було послати його до аптеки. А потім би лікував, так романтично, - пропоную милодрамний сюжетик.

—    А іспит? Хвороба зараз недоречна. І на вихідні до бабусі треба їхати.

—    То вдай, що захворіла.

—    Лікаря пришле. Або завезе в «Борис», щоб полікували. Він розумний, здогадається. 

—    Правильно, він має реалізувати свою чоловічу значимість, застосувати силу і розум. Прояви  увагу до його захоплень. Які у нього захоплення?

—    Любить подорожувати.

—    О! Здаєш іспити і кудись разом, а?

—    Он там прекрасний пунктик - не нав’язуватися! – зазирнула через плече й прочитала поради, що розумний редактор виділив жирним. Кожен бачить те, що хоче бачити.

—    Пригостити смачним не діє, а дивно… - коментувала статтю далі.  -Завоювати авторитет його рідних. Та ти у його мами в статусі «донечка» давно.  О, зустріч на нейтральній території при наявності спільного інтересу!  - виходячи із статті, охмурити Романа Павловича можна було на нейтральній території за умови подорожі, діючи нестандартно… Поїздка у село до баби Нінкіної якраз підходила.  Запрошення на фазенду, що містилася десь у селі, неподалік від Києва поблизу лісу звучало і привабливо, і лякало одночасно.  Посудіть самі, нам обіцяли, що наїмося від пуза  полуниці, але при цьому сприймали як рабсилу для сапання та обгортання  картоплі.