10 (1)

Шарлотта

Прокинувшись, першим ділом я кинулась до дзеркала та подивилась на мітку. Тепер на шкірі палахкотів магічний знак, невеликий, розміром з монетку. Я не могла впізнати цю руну, але, водячи пальцем по її контуру, зайвий раз знайшла підтвердження, що мені нічого не наснилось.

Все це відбувалось насправді.

Я – наречена Темного Володаря, і він оголосив про це перед усіма. Тепер треба думати, як викрутитись… І в яку гру зіграти, щоб не загинути.

Бо здається мені, що леді Селена не проти зробити Альберта вдівцем, а потім дуже мило втішати його над моєю труною.

Вчора ввечері Етьєн солодко спав, тож я не стала його будити. Але сьогодні, надягнувши сукню з високим коміром, аби прикрити мітку, розтрусила кота.

– Прокидайся, лежебоко, – заявила я.

– Собачий зад мені під лапу, – промуркотів він, відбиваючись кігтями від моєї руки. – Не смій чіпати мою ідеальну гладесеньку шерсть, жінко… Ну, кажи, чого тобі? Для чого ти мене будиш?

– За вчорашній вечір трапилось купа всього цікавого. Ти повинне про це дізнатись, – заявила я. – Давай, прокидайся, пухната шапко.

– Це образа для вельмишановного кота, – він перевернувся, підставляючи під мої пальці свій пухнастий животик.

Яка б я не була знервована, я все-таки запустила пальці в його пузо. Приємно… М’яка шерсть пестила шкіру, та й коту, здається, цей контакт зі мною дуже сподобався, принаймні, завуркотів він вельми однозначно, потягуючись під моїми руками.

– Що там за халепа трапилась? – поцікавився ліниво Етьєн і позіхнув, демонструючи мені наполовину чорне піднебіння та гострі зубки. – Знов твій батько причепився…

Батько… Точно. Я ж мала надіслати йому повідомлення про все, що чула вчора на вечері. Але, боюсь, доповідь буде зробити дуже складно, враховуючи той факт, що я тепер наречена Темного Володаря і дуже поганий подвійний агент.

– Ні, не батько, про це мені ще треба буде подумати, – зітхнула я. – Проблема набагато гірша. Темний Володар сказав, що ми заручені.

Етьєн вмить втратив жагу до погладжувань. Він аж підстрибнув на місці, стрімко перевернувся і вмостився так, щоб тепер було щручно дивитись мені прямісінько у вічі.

– А-ну повтори, – промурмотів він. – Що сказав Темний Володар? Заручені? З яких то пір?

– Виявляється, з давніх! – вигукнула я. – Пам’ятаєш той кулон, що я передала йому, аби Альберт впустив нас і прийняв на роботу?

– Синиці-перепелиці, та ясно, що пам’ятаю!

– Отож, – я важко зітхнула. – Виявляється, цей кулон йому мала принести якась обрана дівчина, і він з його допомогою активував договір наших заручин…

Зацікавленість робила кота вдячним слухачем. Я підвелась на ноги і, блукаючи кімнатою туди-сюди, переказала коту все, що про дізналась вчора від Альберта, і все, що відбулось на вечері. Особливо детально спинилась на описі ритуалу, що провела Селена.

– Якщо чесно, я була впевнена, що якоїсь миті просто помру, вона так тиснула своїм даром, не лишала жодного шансу… Однак потім все припинилось, і ми з Альбертом виявились пов’язаними однією ниткою. Навіть біль минув, – я нервово смикнула плечем. – Це… вражаюче і дуже красиво. Але я все одно цього всього не хотіла, цього не мало трапитись!

– Отже, ти тепер збираєшся вийти за Темного Володаря, – підсумував кіт.

– Так… Ні! Він казав, що, можливо, доведеться прискорити одруження, однак поки не впевнений. Може, вдасться обійтись… ти не в курсі, такий магічний зв’язок можна розірвати?

Етьєн зиркнув на мене, як на дурну.

– Розірвати? – перепитав він. – Не можу зрозуміти, а навіщо тобі його розривати взагалі? Тобі не подобається Альберт?

– Я не збиралась заміж.

– А дарма, люба моя, дарма, – нявкнув кіт, потягуючись і вмощуючись назад. – Дуже достойний наречений.  Гарний, багатий, терплячий, до речі, при владі. Навіть до того, як отримав Альсорію, він став би тобі достойним партнером, бо Фаулери – це аристократичний рід не гірше за Монбланів…

Я витріщилась здивовано на кота, бо чекала зовсім не такої реакції. Він серйозно зараз агітує мене не крутити від Альберта носом та виходити за нього, доки кличуть заміж?

– Етьєне! Ти взагалі щось не про те думаєш. Тобі треба не звідником працювати, а думати, як витягнути мене з цієї халепи. Між іншим, ти ще мав розповісти, що я там такого маю зробити, щоб відпрацювати свій борг перед тобою!

Я щиро сподівалась, що кіт зараз згадає про особисту зацікавленість і допоможе мені виплутатись з халепи. Натомість він вмостився зручніше, підібравши під себе лапи, і кинув на мене відверто осудливий котячий погляд.

– Лосяча гомілка, Шарлотто… ти так і не зрозуміла! Мій попередній господар – це Тіарнан, той, з ким Темний Володар заключив договір. Моєю задачею було вмовити тебе виконати ті умови, що він поставив перед Альбертом. Але мені пощастило, адже Альберт зробив все самотужки. Він, виявляється, не те щоб проти одруження з тією, на кого вказав Тіарнан. Так що я тут у повному виграші. Головне для мене зараз – захистити тебе від тієї блондинистої смаленої курки! І щоб весілля відбулось, – кіт муркнув. – Можеш більше не задавати мені питань, як втекти від Альберта, бо єдина відповідь, яку я можу тобі дати: ніяк.