Розділ 1

Анотація

Коли твій дар поза законом – краще зайвий раз не висуватись, не потрапляти на очі владі та не зв'язуватися з імперськими темними магами.

Я порушила всі три правила за один день. Ледве не видала себе, рятуючи вагітну незнайомку від смерті. Уклала угоду з начальником міської варти. Стала частиною спеціального бойового загону, до обов’язків якого входить знищення таких, як я.

Позбутися їх швидше, поки не видала себе. Але саме це завдання складніше з кожним днем, враховуючи надто пильну увагу командира загону.

Розділ 1

– О шостій біля ратуші, – вп'яте нагадала мені Мелані, сунувши в руки пакет з булками. – І не кажи, що в тебе знову справи, турботи та обов'язки. У нашому віці потрібні розваги. Інакше постаріймо, так і не дізнавшись про всі радощі молодості. Ти коли востаннє просто гуляла? А?

Я важко зітхнула і нагородила подругу таким поглядом, що пристойній дівчині слід було як мінімум зніяковіти. Але це Мелані. Їй у принципі таке поняття як збентеження було невідоме. Вона тільки войовничо склала руки на грудях, готуючись засипати мене аргументами. Хоча, що це я? Вона підготувалася ще до того, як у принципі наважилася завести цю розмову. Тобто ще тиждень тому.

Скандали з Мел, коли вона щось вирішила, безглузді. Тому, приречено зітхнувши ще раз, я прийняла в неї замовлену напередодні Вечора всіх святих здобу і вимушено кивнула:

– Я буду. Обіцяю.

Налаштована на суперечки Мелані хотіла щось ще додати, мабуть, заготовивши ще з десяток аргументів, але промовчала. Вона чудово знала, що свої обіцянки я виконую завжди, тому і даю їх вкрай рідко.

– Це буде чудовий вечір, – гаряче запевнила мене і вмить повеселішала подруга, що вже подумки перенеслась у найближче майбутнє. Її небесно-блакитні, як і в абсолютної більшості цілителів, очі спалахнули і відразу затуманилися, а губ торкнулася мрійлива посмішка. – Я точно складу сьогодні пару. Там будуть усі…

Мого натхнення на такі прояви щастя не вистачило. Я на свято погодилася прийти виключно заради Мел і точно не збиралася складати пару. Хоч і слід було б замислитися про зв'язку, скоро випуск, диплом, практика, а я ще навіть над кандидатурами не думала.

– Нас обов'язково торкнеться благодать, і ми цілуватимемося… – продовжувала ділитися мріями Мелані. – Сунари осипають нас золотим пилом…

– Я не збираюся з тобою цілуватися, – відразу вирішила внести ясність у ситуацію я.

Мелані здригнулася, подивилася на мене, як на ненормальну, скривилася, повертаючись на грішну землю і тепер була її черга свердлити мене докірливим поглядом. У неї, зізнаюся, виходило краще, ніж у мене.

– З хлопцями цілуватимемося, – пояснила вона, але помітивши мою скептичну посмішку, махнула рукою. – Кому я що пояснюю?

Я вирішила тему не розвивати й надалі, вкотре подякувавши льєру Терстону, поспішила покинути лавку булочника, пославшись на те, що не завадило б підготуватися до святкування.

Мене в одну мить прийняла в свої аж ніяк не дружелюбні обійми хуртовина і я, зіщулившись, втягнула голову в комір, щоб хоч сніг за комір не набивався. Не дуже допомогло.
Такої негоди я не пам'ятала вже кілька років. Може, ще більше. У цій частині імперії взагалі сніг приходив за календарем – у перший день зими. Але щоб так рано – за тиждень до Дня святих… ні. Такої аномалії я не пам'ятала у принципі.

Не чекали на неї і жителі Горенгвіля. За останні кілька днів розкупили абсолютно всі теплі речі та аксесуари зі старих запасів, тим самим ощаслививши льєра Стейверсона. І на моє величезне розчарування. Коли своїм гардеробом перейнялася я – мені залишилося задовольнятися коротким заячим дуже пошарпаним кожухом, що давно став притулком молі, і єдиним шарфом, що залишився, який я тепер використовувала і як головний убір теж. Навіть мого утримання адептки магічної академії на закупівлі вистачило з лишком. Ще залишилося на цілком пристойні черевики, яких, очікувано, не було. Можна було б витрусити пилюку з торішнього пальта, як зробила Роуз, але воно було мені безнадійно мале. Як і черевики.

Перехопивши пакет другою рукою вже добряче задубілу я сунула в кишеню, прошепотіла найпростіше заклинання, що зігріває. Зізнатися, рукавички допомогли б набагато краще. Але їх не залишилося в магазині. Обіцяли до кінця місяця нову партію, але через негоду навряд чи довезуть матеріали. І щось мені підказує, що влітку мені ці рукавички будуть вже просто непотрібні.

Залишалося тільки прискорити крок і швидше дістатися «Гірського притулку», доставивши булочки, і потім грітися біля каміна з книжкою та кроком.

– Тріс! Тріссі!

У завиваннях збожеволілого північного вітру я не відразу змогла зрозуміти, звідки оклик. І тим більше не так швидко знайшла поглядом молодого високого хлопця, зірку всього нашого факультету – Теодора Етклонера. Син градоправителя, красень і темний маг, що подає чималі надії, був мрією кожної дівчини у місті. Та що там, я й сама колись мріяла про нього. Зовні він був… мрія. Високий, з великим розворотом плечей і підтягнутою фігурою хлопця, що приділяв багато часу тренуванням, він привертав увагу і підкорював дівочі серця одним поглядом очей, що темніли з кожним днем. Його волосся вже набуло темного відтінку, і судячи з результату останнього виміру незабаром стане ще темнішим. Ось така особливість темних.

Красень Етклонер став моїм першим коханням і першим розчаруванням. Надто вже вдало мені вдалося підслухати його розмову з друзями, де він не соромлячись обговорював дівчат нашого факультету. І мене у тому числі. Напевно, того дня я зрозуміла, що не вмію прощати. Зовсім.