Розділ 24. Епілог

— Мама! Мама! — хлопчина зі світлим волоссям підбіг до мене, — Дядько король сказав що ти бачила як пробили ту діру в підлозі бального залу.

— А що тобі сказав мій брат? — запитала я та поправила волосся.

— Що ти вже стара і він був занадто п’яним, щоб хоч щось запам’ятати, — відповів мій син опустив очі донизу.

— От, — промовила я та незадоволено скривила лице, — Мені всього 36, а він за мене на п’ять хвилин старше.

— Ну мам, — сказав він, а я почала відтирати бруд з його щоки, — Мені вже дванадцять, а ти ні до брата, ні до сестри так не ставишся.

— Твоєму брату вже скоро буде п’ятнадцять, і характером він пішов в батька, а ти всіма найгіршими рисами в юну мене, — відповіла я та поправила йому волосся, — Ти коли був менше завжди плакав коли щось хотів, на щастя ти перестав це робити.

— А сестра, їй же дев’ять і тато говорить що ти виростила з неї свою малу копію, — промовив він та закотив очі.

— Будь ласка, не жалійся. Я в роки твого брата закінчила академію і сама про себе піклувалась, — сказала я та відпустила його, — Зрозумій я роблю все щоб вам не треба було взнати ті жахливі крихти наших життів. За весь час ми зрозуміли настільки важко бути добрими батьками. І справді помилок ми зробили вагон. За то це наші помилки.

— Мамо, ви б не хотіли відпочити? — запитав мій старший син підійшов до мене ззаду.

— Олеандр, як на ви до рідної матері, я не твоя теща, щоб до мене так говорити. І де Моріганн? — поцікавилась я та оглянула весь зал в пошуках дочки, — Віктор, іди знайди її. Я ставлю свої золоті сережки що вона знов з принцесою Айою знов десь шкоду роблять.

Адріан підійшов до мене ззаду. Він завжди помічав, коли я застрягала в думках. Він поклав руку на моє плече. Ми майже не змінилися з тих подій. Ця зала завжди нагадувала мені про все, що сталося тут п'ятнадцять років тому. Але він завжди був тим, хто вмів відганяти ці думки від мене.

— Знов загубила молодшу, — промовив він та усміхнувся.

— Так, щось я підозрюю що це якось зв'язано з тим що я їй розказала історію про те як я в академії підірвала фонтан, — сказала я та посміхнулась в всі зуби, — Точно зараз щось станеться.

— Я так сталось що в неї воно з'явилось, — розказав він та здивовано подивився на мене, — Ти відмовила останній раз в покупці петард.

— Ну хлопчам якщо куплю петарди, а от за її здоров’я я боюсь, — промовила я та ткнула його в плече, — я не буду коментувати це.

— Я знаю вас, банда рудоволосих, — пожартував він та посміхнувся.

— І те що вона підпалила спідницю леді Фаустас не була моя ідея, — відповіла я та відвела очі.

— Хотів би я тобі повірити, та її дочка бачила як ти дала Моріганн кресало, — промовив він та ледве не розреготався. Я скривила лице, — І йому тільки чотирнадцять років.
— Справді. І чому я не дивуюсь. Після смерті чоловіка її любов до витрати грошей почала губити її. І от тепер підсовує всім свою дочку, — розказала я, а гучний крик змусив нас прибігти.

Фонтан злетів на повітря, заливаючи все водою та туман настиг залу. Я розреготалась разом з чоловіком, і ми тихо взяли трьох своїх дітей, ми тихо пішли на вихід. До нас наблизилась схудла леді Фаустас, у вицвілий сіро-пурпурній сукні, з зібраним волоссям з сивиною і постарілою на вигляд на років тридцять.

— Леді Кортес, ви обдумаєте мою пропозицію, можете забрати вже мою дочку, — запропонувала жінка що підбігла і схопила мене за руку.

— Ні, — відповіла я і це було найсолодше, ні за все моє життя.

— А прокляття вашого роду? Що ви за мати яка не хоче вберегти сина від жахливої долі, — промовила вона і її слова змусили мене зупинитись.

— І? З прокляттям вже дуже давно покінчено, — відповіла я.