Розділ 21

Адріан, утримуючи меч в руці, виявився швидким і спритним, рухаючись вперед з великою рішучістю. Його меч легко відрізав руки ворогів, змушуючи їх відступити. Мор був повільним, але його сила не можна було недооцінювати. Він творив холод та заразу, але це не пригнічувало волю Адріана битися.

Захоплена страхом, я застоялась, не знаючи, як реагувати на цю жорстоку битву. Але мій чоловік, Адріан, не зупинявся. Він підходив все ближче до противника, відрізаючи їм руки одну за одною.

Кінець кінцем, Адріан зробив останній відчайдушний удар. За одним різким рухом меча, він відрізав голову провідного демона, а його тіло миттєво перетворилося на попіл. Повітря наповнилося запахом палених кісток.
Ми застоялися на мить, огорнуті тишею, відчуваючи спалах напруги. Мор затихнув, а холодна аура демонів зникла. Ми здобули перемогу, але побачене залишалося в наших спогадах як жахлива реальність.

Адріан зблизився зі мною, обнімавши й підтримуючи. Ми спільно вийшли з цього кошмару, і це зміцнило наші зв'язки ще більше. Ми знали, що в нашому майбутньому є багато випробувань, але разом ми були непереможними.

Все було вкрите попелом, навколо панувала мертва тиша. Але ми знали, що це була лише одна битва у нескінченному полі війни зі злом. Ми стояли, згуртувавшись, готові подолати будь-які перешкоди, що постали на нашому шляху.

Але в нашому серці була сила, яка була набагато потужнішою, ніж будь-яка темрява, що нас оточувала. Ми завжди готові боротися, поки існує надія, поки є любов і воля в наших серцях. Бо разом ми були незнищенними, а наша відвага пробуджувала найсильніші сили в нашому світі.

— Далі, це всього лиш початок, — промовив він та опустив закривавлений меч.

— Вони розділились. Тепер чотири проблеми що не менше, — відповіла я та далі була наляканою і тільки почала відходити, — Головне не дати їм нас розділити. Якщо це станеться вони зможуть повбивати нас по одному.

— Тільки щоб їх знайти потрібно постаратись. Без мертвих нас вони острів не покинуть. Вони самі загнали себе в пастку, — сказав він та взявся за голову.

Зброю в руках, ми стояли, обійнявшись, готові зустріти будь-яке зло, що нас оточувало. Краплі червоної крові впали на сніг, свідчачи про нашу визволену силу. Ми були звільнені від ілюзії, яка тиснула на наші душі.

Орди викривлених істот продовжували наступати на нас, але ми не зупинялись. Удар за ударом, ми знищували їх одного за одним, не зважаючи на їхню безліч. Наша сила була знову відновлена, і ми відчували, як набуваємо перевагу. Але чим більше істот ми знищували, тим більше з'являлося нових. Ми зрозуміли, що опинилися в пастці, вкритій ілюзією. Наші думки були насичені рішучістю, і ми прийняли важке рішення. Одночасно, ми запустили зброю в себе, допускаючи червону кров крапати на сніг.

Мигаючи червоним, наша кров розпочала свій ритуал. І в той же момент, ми стали вільними від пастки ілюзії. Істоти зникли, розсипаючись в порошок, а наше серце наповнилося відновленою силою і волею.

Ми стояли серед розгромленого поля битви, дихаючи важкими подихами. Було спокійно. Ми подивилися один одному в очі, відчуваючи велику єдність і підтримку. Було ясно, що ми можемо подолати будь-які перешкоди, які стоять на нашому шляху.

Ми не знали, що чекає нас далі, але ми були готові до будь-яких випробувань. Наша воля була непохитною, а наша любов була незламною. Разом, ми могли перемогти будь-яке зло, яке стане на нашому шляху.

— Як це сталось… — прошепотіла я.

— Не знаю. Але воно близько, — відповів він та прикрив очі.

— Сугорби, — закричала я бачачи як сніг підійматися на п’ять метрів виш.

Перед нами ожили мертві, статуї, що набули нового життя. Вони почали збиратись разом, формуючи велику групу. Їх безжалісні очі споглядали нас, а їх рухи були надприродно швидкими й координаційними.

Адріан та я стояли, опановані страхом і здивуванням перед цими незрозумілими створіннями. Вони наближались до нас, швидко та безпомилково. Адріан витягнув меч, готовий до бою, а я тримала кинджал готовим до захисту.

Битва розпочалась. Ми відстоювалися, використовуючи нашу зброю і бойові навички. Але ці статуї були безсмертні. Наші удари просто сколювали їхні кам'яні тіла, але вони продовжували наступати. Смертельна сила відзначалася в їхніх очах. Вони були безжалісні та безмірно вперті.

Він почав атакувати їх крижаними кристалами. Вони слабнули та наче розгублювались.

Ми використовували цей момент, вдаряючи по них, коли вони були найбільш безпорадні. Остаточно, статуї впали на землю, перетворившись на груди снігу. Наша перемога була непростою, але ми вижили.

Тепер, з фортецею за спиною, ми продовжили наш шлях. Нам було зрозуміло, що випробування ще попереду, але ми були готові до чого завгодно, щоб подолати всі перешкоди та знайти відповіді, які ми шукали.

— Ах, живе м'ясо…. Давно сюди живі не забрідали, — закричав скелет в прикрашеному шоломі вирвався вперед.

Ми стояли з Адріаном, ошелешені під загрозливим виглядом велетня, що сформувався з об'єднаних голів. Він виглядав безсмертним та надзвичайно потужним. Величезний велетень здавався непереможним. Ми розглядали велетня, шукаючи будь-які ознаки його слабкості. Він рухався невпевнено, намагаючись зрозуміти, як керувати цим новим тілом, що складалося з голів.

— Живими ви звідти не вийдете, — закричав він жахливим голосом, розірвавши мертву тишу, — Вмріть…. Приєднайтесь…

— Ні за що! — відповіла я.

Ми продовжували свій непримиренний бій, кожен удар і кожна атака здійснювалися з великою відданістю та рішучістю. Наші рухи були координовані, а серця наповнені вогнем рішучості. Демони продовжували вибухати у тьмі, розсипаючись на шматки зеленого світла. Ми зрозуміли, що для того, щоб їх знищити, потрібно розбити всі черепа. Це стало нашою метою, і ми не збиралися зупинятись.

Проте, час минав швидко, і ми відчували, що його недостатньо. Кинджал зник під час боротьби, але я швидко витягла з-під сукні іншу зброю. Ми не дозволили собі втратити ритм бою, тримаючись разом і підтримуючи одне одного. Ми використовували всі наші вміння, сили та стійкість, щоб протистояти навалі демонів.