Розділ 19

Холодні стіни непривітно відгукнулися на мою присутність. Після того, як я наділа переданий мені одяг, я увійшла на територію лазарету. Відразу ж мені не сподобався жахливий холод, що царював у всіх кімнатах. Я обходила кожну кімнату, де зустріла брудну підлогу, вкриту пилюкою та висохлим брудом.

Це була справжня антисанітарія. І це називалося лазаретом. На їхніх стінах висохлі миші. Моє нервове око почало дратуватись. Хворі лежали без уваги, яку я їм не приділяла. Це була моя помилка. Все було схоже на незрозумілу мішанину.

— Неначе янгол смерті… — прошепотіла одна з монахинь.

Я рухалась, наче пливучи над хворими. Мій загублений погляд опускався з одного обличчя на інше. Деякі просто застудженим, а деякі страждали від небезпечних магічних хвороб. Сонце ледь-ледь пробивалося крізь маленькі віконця. Від його проміння ці стіни набували трохи більш живого вигляду.

Звукові видихи людей, які розуміли, що їм загрожує великий ризик смерті, наповнювали повітря. Монахині мовчки слідували за мною. Одна з жінок, в масці, обережно присіла біля худорлявого чоловіка і вручила йому символ.

Він почав повторювати її слова тихо й ледь чутно. На його обличчі блищали зелені нарости, що схожі на гриби. Це була надзвичайно небезпечна хвороба. І маска, на щастя, захищала від неї. Тепер все стало зрозумілим для мене.

— Переведіть чоловіка з наростами окремо, — промовила я, — Він заражений світогрибівкою звичайною, якщо орієнтуватись на назву, то хвороба не страшна, але насправді надзвичайно небезпечна. Якщо хтось ще заразиться це загрожуватиме серйозним спалахом. Прошу провести мене до настоятельки.

За моїм проханням, мене ввели до кімнати, де знаходилась ця жінка. Вона виділялась серед своїх сестер своїм вишуканим одягом. Її сукня була чорною, відрізняючись від темно-коричневих суконь, які носили її сестри. На її великому пальці блищав масивний перстень, привертаючи мою увагу. Кімната була слабо освітлена, оскільки її єдине вікно знаходилося на північній стороні й пропускало, лише обмежену кількість світла.

 В цьому зв'язку, для освітлення приміщення використовували свічки. Зіткнувшись з недостатнім освітленням, я присіла на невеликий дерев'яний стілець, щоб було зручніше. Кімната була заповнена документами — їх було багато, розсіяні по столу та полицях.

— Справи в вас ідуть в вас не дуже я бачу останнім часом, — сказала  я та трохи посміхнулась.

— Так грошей надходить мало останнім часом. Леді Кортес, вибачте, але ми чекали вашого чоловіка, — відповіла жінка та підняла очі та подивилась на мене.

— В нього не має на це достатньо часу, тому за нашою угодою я матиму займатись цим сама, — промовила я та дістала свої записи, — Я чула в церкві цвіте корупція.

— Я не здатна стверджувати, — поділилась вона, — Але на фоні того що до нас приходять лиш копійки…

— Ви б сказали так, — промовила я тихо, — В мене є рішення. Якщо ви вступите до гільдії лікарів всі гроші будуть надходити без посередників та це допоможе вам в реновації західного крила. Вам будуть краще надходити всі потрібні товари.

— І що ви хочете отримати? — запитала вона у мене.

— Абсолютно нічого, — відповіла  я та поклонилась, — На цій ноті я маю покинути вас.

Після того, як я вийшла з того місця, я сіла знову у карету. По приїзді до свого дому я протягом кількох днів займалась складанням маніфесту, майже не відриваючись від роботи над ним. Коли я закінчила роботу над маніфестом, на площі зібралися численні члени лікарської гільдії.

На високій дерев'яній сцені, яка також використовувалась для повішення злочинців, я стояла трохи ззаду, у своїй улюбленій зимовій чорній сукні. У центрі уваги був гонець, який був одягнутий у яскраво-червоний одяг, він розгорнув гігантський плакат з моїм наказом.

— За новими правилами кожен лікар являється зобов’язаним використати мило перед будь-якою медичною процедурою. За невиконання цього буде штраф в кількості 1 срібника за один день. Кожна підозріла смерть пацієнта під час лікування, яка не передбачалась при методі буде відтепер розслідуватись та перевірятиметься на предмет недбалості, — промовив чоловік та натовп незадоволено почала шуміти, — Лікарня чи госпіталь в якому впаде смертність до найнижчого рівня буде винагородженню. Кожен лікар що прийме рішення використовувати дезінфекційне зілля йому буде видано запас талонів на один рік та отримає пільги, — закінчив він, а лікарі з першого ряду задоволено похитали головою і почали щось обговорювати.

При кожному моєму кроці вперед, охорона, наче змушувала, натовп відступав від сцени, і коли я нарешті наблизилась до них, кілька стражників підійшли до мене ззаду. Натовп миттєво замовк, і в цей момент можна було почути шелест непомітного листя. Я прокашлялась, а потім з дозволу кивка почала свій виступ.

— Останнім часом зросла кількість смертей від пологової гарячки на території медичних закладів, провівши певні дослідження ми введемо обов’язкове використання винаходу колегії імені короля Фредріка, — сказала  я, а вони незадоволено почали щось гукати, — Тиша, — Я крикнула і сильно стукнула правою ногою по підлозі, — Якщо не поважаєте правил, то прошу на вихід та не нарікати на те що будете покарані за недбалість. Нововведення являються обов’язковим та повністю наберуть чинності з 1 числа наступного місяця. Кожен хто не виконає виставлених умов протягом трьох інспекцій буде позбавлений ліцензії з можливістю її повернення.

Я зійшла зі сцени й сіла у карету. Натовп навіть намагався накинутись на мій екіпаж, але охорона утримувала їх від мене. Я зледачіла глянула у вікно, збагнувши, що щось пішло не так. Гінці збиралися перед нашим будинком, всі в чорному одязі.

Хто знову помер, і чому я про це досі не знаю?

Чорний колір траурний, і я часто в ньому ходжу, а Адріан взагалі зрідка знімає свій чорний костюм.

Я швидко прослизнула у найбільш заповнену кімнату і стала у куту, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається. Адріан розмовляв з кількома міністрами, а люди поступово залишали кімнату. Помітивши мою присутність у куті, він жестом запросив мене до себе і трохи подивився на мене. Обійнявши та трохи стискаючи мої руки, він, здається, намагався відганяти від мене погані думки. Проте вони продовжували наштовхуватись у мою голову.