Розділ 13

— Про що ви Патриціє? У нас з нею тільки спільні імена… — прошепотіла я та опустила очі різко вниз.

— Неправда, навіть якби ви змінили колір волосся і не являлись її точною копією я б повірила. Тільки ваш погляд та очі. Це очі королівської сім'ї. І якщо ви вона, я прихилю з чоловіком перед вами голову та буду готова визнати ваше право на престол, — промовила вона.

— Мені не потрібна влада. Я лиш хочу знищити зло. Допоки моє походження не буде розкрито я прошу зберегти цей секрет. І я прошу надати мені допомогу в цьому, — сказала я.

— І як же? — жінка запитала в мене і вже зацікавлено оглянула мене.

— Ваша сестра кронпринцеса і я хочу, щоб вона надала мені корисну інформацію, — запитала в неї я, і моя ідея досить розумна і ніколи зайва інформація не буде не потрібною.

— Я з задоволенням допоможу вам, — відповіла вона.

Ви провели кілька годин у розмові, обмінюючись думками та враженнями, а потім, потиснувши руки, розійшлися. Я повернулась до своїх апартаментів в Айсхолл разом з Кей. Вона прийняла мою пропозицію і вирішила носити траур два тижні, продовжуючи одночасно переписуватись з герцогом Івейським, гранд-маршалом Імперії.

Ми вже вирушили до столиці та потрапили в недобрий квартал. Розбита брудна бруківка пролягала під нашими ногами, а сірі будинки стояли в посутньому стані. Похилені паркани та розкидане сіно навколо будинків створювали враження занедбаності. Ми підійшли до одного з будинків, і темні двері повільно відчинилися. З них вийшла жінка.

Вона мала руде волосся, вигорілі голубі очі та веснянки на щоках. У старій сукні вона виглядала ще старше, хоча мені здавалося, що їй було не більше 40 років. Вона обняла мене і почала плакати. Потім її погляд опинився на моєму обличчі. Вона засоромилась і уважніше розглядала мої риси, проходячи рукою по моєму обличчю. Залившись ще сильнішими сльозами, вона лише стояла та дивилась на моє збентежене обличчя, а чоловік просто стояв поруч, без розуміння того, що відбувається.

— Ви не моя Кіра. Ви хтось інша. Вибачте, — промовила вона та швидко заспокоїлась та запросила за стіл.

— Розкажіть тоді все як було насправді? — запитала я в неї, тоді вона сіла та стурбовано схопилась за голову.

— Так, Кірі було всього рік коли прийшла якась жінка в каптурі, вона залізла в спальню і схопила мою донечку. Я побачила лиш одну деталь її чорні очі, — відповіла вона мені.

— Ч..Чор..рні очі… — прошепотіла я, і перед очима пробігли спогади з імператрицею, то видіння.

Ми ледве вийшли з того місця і сіли в карету. Мої очі нервово скочувалися з одного предмета на інший, а я намагалась зрозуміти щось, змусивши свої думки прийняти розумне рішення. Мій стиск руки ставав все сильнішим, показуючи моє напруження.

Я — принцеса. Мене викрали, і мій батько був замішаний в цій справі, але він прийняв рішення просто врятувати мене.

Просто.

Навіть без злого умислу.

— Я хочу як найшвидше вийти заміж за тебе, — сказала я.

— Хтось дуже не хотів цього, а тепер пришвидшуєш це, — відповів він.
— Так, а ще ситуація з моїм видінням і тим що сталось з Кірою. Мені потрібні книги по чорній магії й демонології, — попросила я.

— Для чого, як на мене, питання взаємно не зв'язано, — промовив він.

— Я дещо зрозуміла. Колись я чула про королівський артефакт. Який створювали з дітей до одного року з імператорською кров'ю, — розказала я, — Але головне, щоб та дитина не була її родичем. Я зрозуміла, вона не вбила ні кронпринца, ні принцесу, бо була родичкою їх матері, а його не можна виготовляти зі своїх родичів.

— І для того їй та дитина. Але я хочу поговорити про інше, — сказав він тихо.

— Так говори, я не забороняю,  — пожартувала я та закотила очі.

— Через тиждень. Гостей буде мало принцесо, — відповів Адріан спокійно це мені.

— І добре. Я займусь цим, — сказала я.

Наступного дня ми почали готуватись до весілля. Кімната, в яку ми увійшли, була облаштована з дерев'яними панелями на стінах, що надавало їй особливого шарму. Вона освітлювалась приглушеним жовтуватим світлом, створюючи теплу та затишну атмосферу.

В центрі кімнати розташований великий стіл, на якому були розкладені десятки різноманітних тканин. Більшість з них були відтінками білого та бежевого кольорів, але на моє прохання були також привезені тканини рожевого та трохи блакитного кольорів.

— Ну, ця тканина, мені здається краща ніж та, — промовила я та вказала на красиву білосніжну шовкову тканину з цікавими малюнками.

— Ти все-таки вибрала білий, знаючи тебе там точно мав бути чорний, — сказала моя подруга.

Я подумала, Кей, Кей, ти ще не знаєш, але на тобі буде рожеве плаття, і я постараюсь, щоб ти була наймиліша на всій церемонії.

— Я думаю ці голубі прикраси також добре підійдуть. І жодних бантиків, —  наказала я кравчині.

— У вас така яскрава зовнішність, це б тільки все зіпсувало. Вам треба тільки S-подібний силует і велику спідницю, — відповіла жінка та зняла з мене мірку талії.

— І я б хотіла відкриті плечі. І можна там як найбільше мережива, — попросила я, а Кей почала хіхікала в стороні.

— Добре, ви б хотіли вибрати щось для дружки також? — запитала в мене жінка та запросила мене до рядів тканин.

Як чудово, що я вже заздалегідь домовилась про все привабливе і ніжне. Так, я надихнула її прийти до мене. Ні, цей виріб робить твою шкіру блідо-сірою, а цей — зеленою.

Ну, і ви, некроманти!

Це чудово, ти вже не схожа на мертвяка. З невеликим дотиком магії, ти нагадуєш принцесу з обкладинки казки. Дівчата заздритимуть, особливо леді Лоран.

— Ні, ні, ні. Тільки чорний, — попросила Кей після чого сильно почервоніла.

— Це похорони тільки моєї невинності й повної свободи, — пожартувала я та розсміялась, ні почуття гумору в мене ніхто не забере.

— Мені здається, ти в нього закохана… —  почала говорити вона, після чого я миттю закрила їй рота.