Розділ 9

Я проснулась з ранку з книгою в руках. Заснула на найцікавішому. От і відкриваю та читаю далі. Останні слова на які я натрапила були тими що жінка що смерті своєї не бачила, але всі вважають померлою, що ні разу не користалась любові чарами. Що за. І всі сторінки далі пусті. Ну от що це таке. Я швидко від біди якомога далі заховала книжку під матрац. Сьогодні день балу.

Нора прибігла зразу після мого поклику. Я вже була знервована, і служанка помічала це, навіть через мою награну впевненість. Хоч і з мадам Фрост я вивчила все починаючи від правил бального етикету до того як поводитись на дуелі, і навіть вона з задоволенням розказала як мені викликати когось на дуель, і що робити якщо мене спідка така участь.

— Міс ви якісь знервовані, — промовила вона.

— А це так видно. Ніколи не думала, — відповіла я.

— Заспокойтесь, господар хоче, щоб ви спустились до нього на сніданок, —  розказала вона, поклонилась і допомогла вдягатись.

— Нарешті. Та хоч голою піду, — пожартувала я.

— Може не потрібно, —  попросила Нора.

— Не бійся, жартую, —  відповіла я та засміялась.

Спустившись вниз я перебувала в доброму настрої.

Тільки щось точно було не так.

Ще хтось з сильною магією.

Іншою.

Наче мертвою.

Некромант.

І жінка.

Ця енергія. На рідкість темна і непроглядна. Я пам’ятаю тільки одну єдину чаклунку з такою рідкісною силою, Кейя Дарлінг. Вона була на два курси нижче за мене, хоч і старша за мене на 5 років. Так не бійся, ми можна сказати дружили. Я їй відповіді підсовувала на домашнє. Так все буде добре надіюсь.

Але все завжди виявлялось гірше ніж я думала. Або я приносила одні клопоти. Кров. Що ж там сталось. І охорона за мною вештається. Тут точно щось нечисто. Якщо нікого не вбили, то для чого такі заходи та некромантка. А вона дружина його племінника, як-не-як. Тоді той має бути тут також. І з амулетом, а то я його чомусь не чую.

— Констанція, прекрасна квіточка, — привітався Карл та поцілував мою руку.

Я миттю помітила, що Адріан з цього сильно злився.

— Котись до чорта, ідіот, — вилаялась я та  перекинула його на спину.

— Що ти собі дозволяєш! — прокричав він.

— Що за неповага, та і дозволяю я собі не більше ніж ви. А тепер засни, — наказала йому я, а махнувши пальцем відправила його спати.

Я оглянула їх здивовані обличчя. Закотила очі та сіла. Ще не снідала, а тут така драма. І закляття знімати не збираюсь, сам відійде. Як можна бути таким наглим. Він одружений і при дружині до мене клеїться. От би він здохнув. І проблем з трупом завжди менше, відвіз якомога далі в ліс і закопав.                                     

— Ну і добре що він замовчав, всі вуха мені продзижчав тим. О твоя Констанція виходить заміж,  а вона така красива. І на випускному танцювала зі мною, тому саме вона має стати моєю, — розказувала Кей, пародіюючи голос чоловіка, нервово постукуючи ногою, — От чому мене видали саме за нього. От би наступною жертвою тих вбивств став би він.

— Яких? — запитала я.

— Ритуальні вбивства, це вже сталось декілька разів, 7 в столиці та ще 6 тут. Найгірше що вони якось зв’язані з імператрицею, — розказав мені Адріан.

— Яка до того та одержима. Хтось нарешті його забере, — поцікавилась я, — Очі муляє його фізіономія.                                         

— Так, і що тут відбувається? — запитала Кей.                  

— Я поїм і постараюсь ввести тебе в курс справ.  І ти теж. А то худа як палка, — сказала я.

Трупи почекають, я їсти хочу, я навіть при них би їла. Вони мертві, від голоду не вмруть.

Я їла з великим апетитом. В мені бушували дивні почуття, але найбільше з всього страх. Ти мусиш  бути спокійною, це просто вбивства. Серійні. І зв’язані з нападом на мене. Нічого, я живуча. Так зараз буде все дуже цікаво. Імператриця, ніколи мене не любила. Дивна вона, посіпак до мене підсовувала. Знає, що можу на той світ її відправити.

— Почнемо, по-перше, мій батько, не мій батько, і сам бог знає звідки він мене взяв. А ще мене старався вбити королівський головоріз. Чи тебе не це цікавить, — поділилась я.

— Коли ти встигла, щоб тебе заміж покликали? — запитала вона.

— Історія довга. Ну, можу сказати що все, тому що мене посадили, — поділилась з нею я, —  Ну, а потім, розказувати не буду. А ти настільки в гості приїхала?

— На тижня два. Нам стільки дали на цей сегмент. Рішення схвалене радою, половина з якої наполягала, щоб і ти брала участь, — відповіла вона.

— Перед тим вони хотіли мене позбутись. На рідкість нелогічно, — промовила я.

День ішов на диво спокійно. Але щось в мені було як защемлене. Видно я просто боялась майбутнього, що так сунулось на мене. Щось не сходиться. Якщо рада послала на когось розслідування вбивств, а не зам’яла справу це все дуже серйозно.

Це значить, що вони не підозрюють про причесаність імператриці. Чи навпаки, проти неї може бути вся рада.

— Міс, вийдіть, будь ласка, до вас в господаря є розмова, — попросила мене Нора.

Господи та що їм всім від мене треба, я і так зрозуміла що буде щось погане. Вбивства. Імператриця. Ще та ситуація з мною. Де ж він мене взяв. Якби була б сиротою, документи були б інші. Та і батько б мені сказав. Але чому він старався всім довести що я його дочка. Та і він не міг бути з тою жінкою. Звідки тоді ті прикраси, лист за нижньою кришкою шкатулки.                      

— Ти можеш бути в небезпеці, — розказав він.

— Не дурна, розумію. Мене хоче вбити хтось з імператорської сім'ї, і це тільки верхівка всього айсбергу. А про що ти хотів поговорити, — відповіла я.

— Що між тобою і тим як його? — запитав він.

— Карлом?! Я його на дух не переношу. Він як заноза в дупі. Бабник і ще то падло. Краще не скажу. Колись в його хвору голову прийшло що я маю стати цитую його коханкою, в майбутньому. І хворий він настільки що відсилання його лісом на нього не подіяв, — поділилась я.