Розділ 8

Відчувши холодний подих міста, я перенеслась у часі до минулого, до часів, коли це місто було моїм домом. Його обличчя вже давно змінилися, стали ворожими, наповненими ненавистю. Ця місцевість вже не була рідною для мене, але все ж я повернулась сюди в пошуках відповідей.

Розглядаючи знайомі вулиці, я помітила, що місто залишається таким самим, яким воно було роки тому. Темні будинки, ледь освітлені вулиці й холодні обличчя мешканців — все залишалося незмінним. Тут не було місця для казки або мрій, а лише сурова зима, що вкрила все своїм снігом.

Разом з Адріаном ми вирішили заховатись у старому дерев'яному будинку, який здавався забутим часом. Вітер проносився через тріщини у стінах, а повітря було наповнене запахом старих книг і затхлості. Біля великого столу сидів чоловік з жирним сивим волоссям, працюючи над купою документів. Він враз підскочив, побачивши нас, і зробив глибокий поклін, виявляючи шану і повагу.

— Вітаю, графе та графине, — привітав нас він та відкланявся, від інших дій його зупинив суворий погляд Адріана.

— Вона поки що моя наречена, — відповів Адріан.

— Вибачте мені, — промовив він впавши на коліна, ледве не почавши цілувати наше взуття.

Той чоловік за столом встав і підійшов до нас. В його очах я помітила нерозуміння й обурення, схоже, Адріану також не подобалося те, що він бачив. Він простягнув кілька документів, і мені здалося, що це щось несподіване, щось, що не відповідало очікуванням. Щось було не так.

Цей момент нашого з Адріаном зустрічі з чоловіком викликав в мені заплутані думки та сумніви. Я завжди хотіла взнати про справжню природу того, що трапилось, і що може приховувати цей чоловік. Серед усього цього не зрозуміння і таємниць, я почувала щось дивне до Адріана, бажання зрозуміти його більше і бути поруч з ним.

— Тут немає свідоцтва про народження міс Констанції. Довідки про смерть Марти Женев’є також не існує. Є свідоцтво про шлюб за 10 місяців до народження міс з Жаном Женев’є, Марти Ірш, — розказав він та підняв очі та постарався не нервувати, показуючи книгу з записом про Орхан, — Також всі копії свідоцтв про народження її шести дітей маємо. Вона проживає близько, в селі Спрінгвуд.

— Їдемо. Вона не твоя мати. Я впевнений — поділився він з мною своїми думками.

Ми прибули до будинку, який був білим і скромним, але його атмосфера нагадувала мені домівку. Коли жінка з русим волоссям, яке було затягнуте в косу, відчинила двері, я помітила її виснажений вигляд обличчя та сильні зморшки, що глибоко врізалися на її шкірі. Вона привітала нас і запросила до дому, а через низькі стелі Адріан навіть стукнувся головою. Виявляється, він був дуже високим.

Жінка запросила нас за стіл, і в цей момент підійшов її чоловік, присівши поруч з нами.

— Вибачте за таке привітання, графе Кортес. На жаль живемо бідно, — розказав він це засмученим тоном, перебираючи загрубілі руки.

— Нічого. Я приїхав не в гості. Чи в тебе була дочка народжена 21 рік тому, — поцікавився Адріан.

— Ні, я тоді сином вагітна була, — поділилась вона, а відповідь цієї маленької жінки сильно здивувала Адріана.

— Ти знала такого собі Ігоря Калабріо? — запитав Кортес та з награним спокоєм чекав на її відповідь.

— Так, чоловік йому колись допомагав в господарстві. Він не знав мого дівочого прізвища, — розказала жінка.

— Коли в нього з’явилась дочка? — поцікавився в неї Адріан.

— Шостого липня,  — відповіла вона.

— Ви ще щось могли б сказати? — сказав Адріан.

— Він говорив що вона кілька годин тому народилась, але я найстарша з всіх дітей можу сказати що їй вже було кілька днів, — розказала вона.

— Ще щось? — далі цікавився в неї Кортез.

Я бачила як йому це все надоїло, і так вже зрозуміла, що мій батько брехун, він мені ніхто, немає в мене нікого. Ні тата, ні мами.

— Вона з ним взагалі не була схожа. Як чужа, — промовила вона, а я подумала, що це останні цвяхи в домовину, я ледве не плачу, давно такого не було...

— Дякую, — сказав він спокійно та вивів мене з дому.

Ми сіли на коні та повернулися в його маєток, і разом з нашим поворотом погода почала погіршуватись. Сірі хмари затягували небо, створюючи загрозливу атмосферу. Його очі стали темнішими й виразними, віддзеркалюючи його незадоволення. Його вороний кінь теж відчував зміну настрою та нервово підійматися на диби.

Я відчувала, що щось неспокійне відбувається, і близький ліс, гілля в якому тріпотіли наче листя, на вітру,  передвіщав бурю, яка мала от-от прийти.

— Нам прийдеться заново все шукати, — він промовив це розлюченим голосом, — Я почну все заново. Дивно це все.

— Так. Ніколи не думала що все так станеться, — сказала я, та мені здалось що він це знав зарання, — Не хочеш зробити мені боляче.

— Життя дивна річ, деколи нам здається що все знаємо, а потім стається так, — розказав він.

— Я багато в житті не знаю. Наприклад мало що знаю про шлюб, — поділилась я, а лиш за мить я зрозуміла що це просто жахливий приклад.

— І про те що роблять в першу шлюбну ніч? — запитав він трохи веселіше.

Стоп...

— Так, — прошепотіла я і миттю почервоніла, а він розсміявся.

— Я тобі розкажу, і може покажу, — відповів він, а я взагалі стала кольору буряка

От він, цей чоловік.

З жінками так не розмовляють!

Його ніхто не розказав мені цього. Я гордо відвернула голову від нього. Небо швидко затемнювалося, майже миттєво. За нами мерехтіли блискавки, а грім один за одним розривав тишу. Іріс не сподобалась така погода. Сніжна буря обіцяла бути потужною, небезпечною й справді холодною.

Ми повернулися в будинок, і я пішла до своєї кімнати. Ця поїздка забрала багато часу. Я занурилася в гарячу ванну та опустилася в неї.

О, Господи, що я роблю?

Це ніколи не закінчується нічим добрим. Заспокойся, Констанція, шепоче серцю моя розумна сторона. Ти не закохалась. Ти просто відчуваєш певну прив'язаність до нього. Ти та так завжди любила рум'яніти.