Секрет Імператриці

Розділ 8

Відчувши холодний подих міста, я перенеслась у часі до минулого, до часів, коли це місто було моїм домом. Його обличчя вже давно змінилися, стали ворожими, наповненими ненавистю. Ця місцевість вже не була рідною для мене, але все ж я повернулась сюди в пошуках відповідей.

Розглядаючи знайомі вулиці, я помітила, що місто залишається таким самим, яким воно було роки тому. Темні будинки, ледь освітлені вулиці й холодні обличчя мешканців — все залишалося незмінним. Тут не було місця для казки або мрій, а лише сурова зима, що вкрила все своїм снігом.

Разом з Адріаном ми вирішили заховатись у старому дерев'яному будинку, який здавався забутим часом. Вітер проносився через тріщини у стінах, а повітря було наповнене запахом старих книг і затхлості. Біля великого столу сидів чоловік з жирним сивим волоссям, працюючи над купою документів. Він враз підскочив, побачивши нас, і зробив глибокий поклін, виявляючи шану і повагу.

— Вітаю, графе та графине, — привітав нас він та відкланявся, від інших дій його зупинив суворий погляд Адріана.

— Вона поки що моя наречена, — відповів Адріан.

— Вибачте мені, — промовив він впавши на коліна, ледве не почавши цілувати наше взуття.

Той чоловік за столом встав і підійшов до нас. В його очах я помітила нерозуміння й обурення, схоже, Адріану також не подобалося те, що він бачив. Він простягнув кілька документів, і мені здалося, що це щось несподіване, щось, що не відповідало очікуванням. Щось було не так.

Цей момент нашого з Адріаном зустрічі з чоловіком викликав в мені заплутані думки та сумніви. Я завжди хотіла взнати про справжню природу того, що трапилось, і що може приховувати цей чоловік. Серед усього цього не зрозуміння і таємниць, я почувала щось дивне до Адріана, бажання зрозуміти його більше і бути поруч з ним.

— Тут немає свідоцтва про народження міс Констанції. Довідки про смерть Марти Женев’є також не існує. Є свідоцтво про шлюб за 10 місяців до народження міс з Жаном Женев’є, Марти Ірш, — розказав він та підняв очі та постарався не нервувати, показуючи книгу з записом про Орхан, — Також всі копії свідоцтв про народження її шести дітей маємо. Вона проживає близько, в селі Спрінгвуд.

— Їдемо. Вона не твоя мати. Я впевнений — поділився він з мною своїми думками.

Ми прибули до будинку, який був білим і скромним, але його атмосфера нагадувала мені домівку. Коли жінка з русим волоссям, яке було затягнуте в косу, відчинила двері, я помітила її виснажений вигляд обличчя та сильні зморшки, що глибоко врізалися на її шкірі. Вона привітала нас і запросила до дому, а через низькі стелі Адріан навіть стукнувся головою. Виявляється, він був дуже високим.

Жінка запросила нас за стіл, і в цей момент підійшов її чоловік, присівши поруч з нами.

— Вибачте за таке привітання, графе Кортес. На жаль живемо бідно, — розказав він це засмученим тоном, перебираючи загрубілі руки.

— Нічого. Я приїхав не в гості. Чи в тебе була дочка народжена 21 рік тому, — поцікавився Адріан.

— Ні, я тоді сином вагітна була, — поділилась вона, а відповідь цієї маленької жінки сильно здивувала Адріана.

— Ти знала такого собі Ігоря Калабріо? — запитав Кортес та з награним спокоєм чекав на її відповідь.

— Так, чоловік йому колись допомагав в господарстві. Він не знав мого дівочого прізвища, — розказала жінка.

— Коли в нього з’явилась дочка? — поцікавився в неї Адріан.

— Шостого липня,  — відповіла вона.

— Ви ще щось могли б сказати? — сказав Адріан.

— Він говорив що вона кілька годин тому народилась, але я найстарша з всіх дітей можу сказати що їй вже було кілька днів, — розказала вона.

— Ще щось? — далі цікавився в неї Кортез.

Я бачила як йому це все надоїло, і так вже зрозуміла, що мій батько брехун, він мені ніхто, немає в мене нікого. Ні тата, ні мами.

— Вона з ним взагалі не була схожа. Як чужа, — промовила вона, а я подумала, що це останні цвяхи в домовину, я ледве не плачу, давно такого не було...

— Дякую, — сказав він спокійно та вивів мене з дому.

Ми сіли на коні та повернулися в його маєток, і разом з нашим поворотом погода почала погіршуватись. Сірі хмари затягували небо, створюючи загрозливу атмосферу. Його очі стали темнішими й виразними, віддзеркалюючи його незадоволення. Його вороний кінь теж відчував зміну настрою та нервово підійматися на диби.

Я відчувала, що щось неспокійне відбувається, і близький ліс, гілля в якому тріпотіли наче листя, на вітру,  передвіщав бурю, яка мала от-от прийти.

— Нам прийдеться заново все шукати, — він промовив це розлюченим голосом, — Я почну все заново. Дивно це все.

— Так. Ніколи не думала що все так станеться, — сказала я, та мені здалось що він це знав зарання, — Не хочеш зробити мені боляче.

— Життя дивна річ, деколи нам здається що все знаємо, а потім стається так, — розказав він.

— Я багато в житті не знаю. Наприклад мало що знаю про шлюб, — поділилась я, а лиш за мить я зрозуміла що це просто жахливий приклад.

— І про те що роблять в першу шлюбну ніч? — запитав він трохи веселіше.

Стоп...

— Так, — прошепотіла я і миттю почервоніла, а він розсміявся.

— Я тобі розкажу, і може покажу, — відповів він, а я взагалі стала кольору буряка

От він, цей чоловік.

З жінками так не розмовляють!

Його ніхто не розказав мені цього. Я гордо відвернула голову від нього. Небо швидко затемнювалося, майже миттєво. За нами мерехтіли блискавки, а грім один за одним розривав тишу. Іріс не сподобалась така погода. Сніжна буря обіцяла бути потужною, небезпечною й справді холодною.

Ми повернулися в будинок, і я пішла до своєї кімнати. Ця поїздка забрала багато часу. Я занурилася в гарячу ванну та опустилася в неї.

О, Господи, що я роблю?

Це ніколи не закінчується нічим добрим. Заспокойся, Констанція, шепоче серцю моя розумна сторона. Ти не закохалась. Ти просто відчуваєш певну прив'язаність до нього. Ти та так завжди любила рум'яніти.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше