ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Действие четвертое

СЦЕНА 1

В доме Конецпольского в Немирове. К о н е ц п о л ь с к и й, С а в а. Конецпольский потчевает Саву вином.

К о н е ц п о л ь с к и й. Ну, хоробрий козаче, вип’ємо лишень! Я знаю, що у тебе такого нема дома.

С а в а. Ми, українцi, жити у розкошi не звикли. Не тим сеє вино менi добре, що смачне, а тим, що дорога для мене приязнь та ласка твоя. (Выпивает). Щоб тобi Господь вiку прибавив!

К о н е ц п о л ь с к и й. Дякую. Ну, думав таки я, коли ми з тобою воювали, що вино умiстi питимемо? А здорово ти нас дошкуляв!

С а в а. Що було, то за вiтром по водi поплило: нащо прошле згадувати! Не противу тебе та й не против короля ми воювали, а против неправди. А я, пане, нiколи вам не ворогував, а хоч коли, так усе бажав, щоб мiж нами ладно було.

К о н е ц п о л ь с к и й. Правда. Тодi се й було. Тепер, бач, ти покаявся, так i ми простили тебе. О, коли б усi такi покорливi були!

С а в а. Менi б самому нiщо так не приязно, якби ми помирилися i один другого, ляхи й козаки, за братiв щитали.

К о н е ц п о л ь с к и й. Не за братiв — за панiв, бо все-таки ми старiш од вас. А що я тобi зараз подам, то ти довго менi будеш винуватий, щоб такою приязною новиною мене на оддячку привiтати. (Вынимает бумагу). От, мiй коханий Саво, iз Варшави менi лист прислали. Ти знаєш, що я писав об тобi, що ти прийшов до нас i прохав визволить тебе од козацької злоби i обiщався нам вiрою й правдою служити; i що ти чоловiк розумний i дотепний, i так як нам треба супротив бунтовникiв, що своєю волею собi гетьмана вибрали, другого гетьмана поставити, то я — як ми тодi й радилися, сам знаєш — i писав, що не знаю, мов, нiкого, опрiч тебе, щоб кому можна було булаву уручити. Тепер менi вiдписали з Варшави, що нехай буде по-моєму, i сам круль нарiк тебе гетьманом вiйська козацького.

С а в а. Вiрою й правдою служитиму мому добродiтельовi.

К о н е ц п о л ь с к и й. Та велять менi ще, опрiч тих козакiв, що нам вiрнi зосталися, iще чотири тисячi ляхiв вiдправити, що з їми ти угомовив бувтовникiв та на законне, Богом i королем наречене своє панство уступив.

С а в а. Що менi король наказує, то усе к його честi i славi робити маю.

К о н е ц п о л ь с к и й. Та ще писав я про те, що бунтовники батька твого рiдного гетьманом поставили; на се вiдписали i менi, що коли його вiзьмуть, то йому нiякої кари не буде. Круль добре твою вiру й правду бачить, бо ти й батька не жалiєш, аби тiльки вволити волю його милостi. Тим тобi сеє уважається!

С а в а. За се вiчно Бога молитиму за його крулевську мосць...

К о н е ц п о л ь с к и й. От i все. Та ще велять менi з тобою умовиться.

С а в а. І без умови, пане, служитиму я просто; не прийшов би я до вас, коли б вам лиховав.

К о н е ц п о л ь с к и й. Ти чоловiк добра душа, я знаю се. Тiльки те, що наказують, треба уважить. А се, бач, щоб я тебе до присяги привiв, що ти будеш вiрний послушник Посполитій!

С а в а. Хоч я i без присяги у вiрностi не змiнюсь, та присягнутися у правдi не грiх. Добре, пане.

К о н е ц п о л ь с к и й. Іще одна умова: круль i рада наша хочуть, щоб ти заприсягнувся, що усiм зусиллям будеш унiю на Українi вводити i волею i неволею заставлятимеш козакiв бути нашими, щоб вони свою шизматицьку вiру покидали, а унiю приймали. У сiм тобi треба нам присягнутися. Воно, я знаю, i без того ти б сеє робив, i без прясяги, та все треба, щоб дiло до дiла було.

С а в а. Унiю, пане?

К о н е ц п о л ь с к п й. А що? Ти сам знаєш —— без сього не можна. Не лиха ми вам хочемо, а добра, щоб i ви, як треба, Бога чтили i царстве небесне з нами залучали!

С а в а. Нi, пане: я своїй вiрi не зрадник.

К о н е ц п о л ь с к и й. Як се?

С а в а. Тiлом i душею радніш я вам служити, а на свою вiру вiйною не пiду. Я сам хотiв прохати сеї одної ласки, щоб нашу вiру не давили, а тут iще на мене самого накладають, щоб я своiй вiрi ворогував. Нi, пане, як хочеш, цур тому й гетьманству! Моя вiра мені над усе дорожче.

К о н е ц п о л ь с к и й. А коли так, чого ж ти i приблудив до нас?

С а в а. Королю свому законному прийшов я служить, а не вiру свою отцевську й дiдiвську зрадити!

К о н е ц п о л ь с к и й. Граться з нами захотiв, хлоп?

С а в а. Буде твоя ласка, не гнiвайся на мене, що я тобі казатиму: я чоловiк простий i казатиму просто. Може, коли не так здаватиметься, та я знаю, що ти пан добрий i милостивий, вибачатимеш мене! Сподiваючися, що ти мене не зоставиш i що, може, чим услужу свому королевi, я прийшов до тебе. Ти, дай, Боже, тобi здоров’я, усiм надiлив мене i своєю милiстю потiшав; живу я з твоєї ласки, i нi в чiм менi жалкуватися. Тiльки служить вам вiрою та правдою, та дякувати вам од щирого серця, та Бога за вас благати! Але, пане, я не прийшов до тебе, щоб ми, мов купцi на ринку, об своїй вiрi торгувалися. Ти ж, пане, сам чоловiк i розумний, i вчений, уваж сам. Воно правда, против сього нiчого казать, що наказують, то треба сповняти, але так... З твоєї мислi, з твого щирого серця, скажи менi, пане... як тобi здається се, що нас так налигають та втiсняють? Що, хiба ми нехристи, бесурмени? Усе така ж вiра! Що ви Боговi та Спасительовi молитесь, що ми — усе рiвно! Що ви святих божих чтите та шануєте, що ми — усе однакове! Один Бог, одна християнська вiра — за що ж нам така напасть? За що нас, бiдних, так зневажати? Далебi, не знать, що ви робите з нами! Не було б у нас нi чвар, нi бунтiв, жили б ми як брати рiднi iз собою, коли б ви нас хоча як людей важили! От бач, старi люде кажуть: за покiйного короля Стефана... Аже ж як ми вiрно служили йому, i нiчого поганого тодi не було! А тепера... Господи мiй милостивий! Далебi, як ти знаєш собi, а я правду говорю — воно так! Ми б вам вiрно служили, коли б ви на нас лиха не покладали.

К о н е ц п о л ь с к и й. Досць! Шизматика нiчого слухати. Роздобаривать з тобою — воду товкти.

С а в а. Шизматика, пане! Отак у нас робиться: ви нас лаєте шизматиками, ми вас недохристями. А нема нiчого iз сього доброго, пане! Ще й попрiкаєте, кажете: бунтовники. Ми не шизматики i не бунтовники. Ми не шизматики: наша вiра християнська, свята i непорочна; вiруєм ми в Господа Iсуса Христа, i матiр його пречистую, i святих його, вiруєм так, як дiди нашi вiровали, i зостанемось крiпкi у тiй вiрi, що хочете ви з нами робiть! Дай, Боже, щоб i дiтн нашi так же вiрили! А що ми не бунтовники, то то ж я тобi скажу: хiба ми вам вірно не служили? Хiба ми вас од ворогiв не боронили? Скiльки разiв бусурменiв од вас вiдгонали? Скiльки разiв супротив москалей ми вам помiччю помагали? Подивiтесь лишень у старосвiтськi описи вашi, чи нема там козацької слави? Чи не проливали ми за вас своєї кровi? Чи вiдмагалися ми коли-небудь вам служити? А яка за се була дяка? Що скажеш, пане? Що нам тепер од вашої неправди нiкуди дiваться! Що нам нiде голови прихилити! Що нам не дають молитися Боговi! Що нами, як скотиною, помикають! Так ще й кажете, що ми й такi й сякi, i бунтовники, i розбiйники! Нiколи б ми не бунтували, коли б ви з нас не глумовали! Так, пане, хоч гнівайся, хоч що хочеш роби — твоя воля, твоя мiч — а я правди казати нi перед ким не побоюся!