Розділ 76. Розмова з сестрою

Після не надто приємного обіду, що залишив по собі гіркий присмак стриманого лицемірства та роздратування, ми з сестрами не забарилися відкланятися, ввічливо подякувавши господарям за «теплий» прийом.

Ясна річ, атмосфера була не з найгостинніших, тож ніхто особливо не шкодував, що час прощатися. Матінка, ображена нашою з Асті поведінкою, впродовж всього шляху зберігала горде мовчання, виразно демонструючи своє невдоволення. Батько ж, навпаки, розцвів — весело перемовлявся зі старшим Вінгедом, і, здається, почувався в товаристві драконів значно краще, ніж серед власної родини. Словом, один був у захваті, друга — в образі, а ми з сестрою прагнули хоч ненадовго від'єднатися від цього строкатого гурту.

Я м’яко взяла Асті під руку, скориставшись моментом, аби відірватися від родичів і розпочати розмову, яка вже кілька днів зріла в мені.

— То що ж насправді сталося в резиденції? — запитала я майже пошепки, вдивляючись в очі сестри. Хотілося почути правду, не прикрашену і не приглушену.

— Та нічого особливого, — знизала плечима Астелія, але голос її тремтів. — Під час балу мене приспали… і викрали. Прокинулася вже в літньому палаці. Амі, той король... він страшний. Ні, зовні по ньому не скажеш. Але в погляді — лід і безумство. Ніколи не бачила чоловіків із такою одержимістю.

Сестричка говорила тихо, наче боялася, що її почують не ті вуха. Я відчула, як всередині підступає крижана хвиля страху — такий знайомий і огидний холод.

— Він тебе... образив? — питання далося важко. Було страшно навіть припустити, що моя маленька могла постраждати — і, можливо, через мене.

— Не встиг, — тихо відповіла Асті. — Ірміан вчасно його вирубив.

Ого. Оце так поворот. Цей крижаний загадковий лицар дедалі більше викликав в мене підозру, але водночас і зацікавлення. Він такий... темний коник. Хто знає, що в нього на думці?

— Як він там опинився? Чому взагалі пішов за тобою? — я говорила, більше розмірковуючи вголос.

— Та все просто. Під час танцю примудрився повісити на мене маячок, і коли я зникла з шатеном, одразу забив на сполох. Але замість того, щоб повідомити батька чи ще когось, вирішив діяти сам.

Тобто тепер вона його виправдовувала? Я уважно вдивлялася в обличчя своєї сестри — і справді, щось у ній змінилося. У голосі з’явилася м’якість, а в очах — ледь помітне тепло.

— Дивно, що Верховний Лорд нічого не запитав про того, хто тебе викрав, — пробурмотіла я. — Або вони прекрасно знають, хто це був, або їм вигідно мовчати. У будь-якому разі, щось мені в них не подобається. Занадто вже багато секретів на квадратний метр. Може, поговорити з Вірраліаном? Попросити, щоб вас із Кірою забрали до Драгонії?

Ця думка не давала мені спокою вже не перший день. І ось, нарешті, я зважилася її озвучити.

— Думаєш, там буде краще? — Асті злегка скривила губи. — Тобі просто пощастило з чоловіком. Це ще нічого не означає. До того ж... — моя співрозмовниця зробила глибокий вдих. — Семеро обіцяли нам захист. А батько в обмін на це пообіцяв, що ми з Кірою вийдемо заміж за жителів півночі.

Моє серце ухнуло.

— Що?! — надто голосно зойкнула я, і кілька перехожих здивовано озирнулися. — Як він міг!?

— Та ніяк, — Асті знизала плечима, ніби це було щось на зразок погодних умов, — ми все одно бігли зі столиці, а вибір чоловіків тут не те щоб широкий. То яка різниця?

Я ледь не задихнулася від обурення.

— Але ж вас позбавили всякого вибору! Це неправильно! Я поговорю з батьком. Короля мають стратити, можливо, ви зможете повернутися додому…

Я відчула, як мене накриває хвилею рішучості, змішаної з люттю. Як же так? Це не просто стратегія — це зрада власних дітей.

— А що це змінить? — спокійно відповіла Асті. — Ірміан, звісно, ще той хизун, але... мені він подобається. Ти думаєш, інші будуть кращими?

Я дивилася на сестру, не знаючи, що сказати. У мене був Кіларіан. А в неї?

— Отже, Ірміан, — повторила я скоріше для себе. — Ти впевнена?

— Подивимося. Я ще планую трохи повеселитися, походити на бали, вступити до академії. Думаю, за цей час зможу його як слід розкусити.

Моямаленька усміхнулася, ніби вже бачила це все в уяві. А мені було тривожно, бо це все — моя провина. Саме я втягнула сестер у цю північну круговерть.

— А Кіра? Як вона? — не відставала я.

— Ти серйозно? Думаєш, хтось зможе силою видати її заміж? — Асті засміялася. — Вона швидше сама виведе всіх місцевих хлопців на чисту воду, а потім збудує нову систему шлюбних контрактів!

Я теж усміхнулася, уявивши це. Так, Кіра — ще той вогник. Але все одно… мені потрібно поговорити з батьками і з Вірраліаном. З цим не можна зволікати, інакше ми всі потрапимо в пастку чужих рішень.

Розмова стихла сама собою, коли ми вже підходили до маєтку, де нині мешкали наші рідні. Біля воріт на нас чекала стурбована Кіра, але щойно вона побачила, що з нами все гаразд, її обличчя враз прояснилося.

— Асті! Амі! — вигукнула молодшенька і стрімко підбігла, обіймаючи нас обох одразу. — Я так переживала! І сумувала! І ледь не з’їхала з глузду, коли матінку з батьком викликали до замку!

Ми теж сміялися, пригортаючи її до себе. Нарешті разом. Як же добре знову бути втрьох. Моє серце стислося від тепла та одночасного болю — я так сумувала за ними. І мені страшенно не хотілося втрачати їх знову.