Розділ 51. Чоловік з хати — а ми в пригоди!

Ось тільки дістатися додому мені так і не вдалося — доля вирішила підкинути мені ще одне випробування. На півдорозі мене перестріли троє блондинок, яких, схоже, спеціально підібрали за типажем: зухвалість, зневага і кислота на обличчі, немов це їхній стандартний вираз. У мене навіть встигла промайнути кумедна думка: а чи не розповісти їм анекдот, аби розрядити атмосферу? Але, побачивши, з якою гримасою вони на мене дивилися, я зрозуміла — жарти мої вони точно не оцінять. Особливо та, що стояла попереду, демонстративно склавши руки під грудьми і голосно пихкаючи в мій бік. Її вигляд прямо-таки кричав: "Я тут головна", тому я вирішила дати їй шанс проявити себе, картинно позіхнувши й терпляче чекаючи, що вона скаже.

— Це ще що за мишеня у нас завелося? — пролунало з викликом. Я злегка нахилила голову, спантеличено кліпнувши. Це вона про мене?

— Ага, сіра така, і з хвостом, — підтримала її друга, очевидно, вважаючи свою репліку дуже дотепною.

— Так вона ж, наче, світловолоса, — несміливо озвалася третя, й одразу ж зловила на собі два злісних погляди. Я майже співчутливо зітхнула. Бідолашна. Ні тобі друзів нормальних, ні логіки в аргументації.

Здається, я нарешті познайомилась із місцевими "королевами академії", які завітали... що ж, очевидно, по мою душу. Я ж все чекала — коли вже? Вони якось навіть запізнилися: я встигла спокійно відучитися майже весь день без пригод.

— І вам привіт, — вирішила я бути чемною та навіть постаралася щиро посміхнутися. Схоже, в мене вийшло, адже у блондинки номер один обличчя перекосилося, ніби вона щойно вкусила лимон. Значить, торкнуло.

— Чули? Вона навіть щось пропищала, — знову подала голос головна. Господи, невже ці репліки вони десь виписують? Наче з методички для новачків у знущаннях.

— Привіталася, наче, — обережно додала третя, й мені захотілося закрити очі руками. Вона справді намагається зрозуміти ситуацію. Але, здається, думати тут не вітається.

— Замовкни, — прошипіла на неї друга, і та одразу змовкла, зробивши крок назад. Очевидно, рефлекс самозбереження в неї ще працював.

— Дівчата, давайте так: ви скажете мені своє урочисте "фе" і кожна піде у своїх справах? — запропонувала я найоптимальніший варіант, бо стояти на місці пів години, слухаючи підліткову агресію в обгортці пафосу, бажання не було.

— Та ти... — лідерка помітно почервоніла, ніби не очікувала, що хтось зважиться їй огризнутися.

— Знаю-знаю, нахабна, безпардонна, невихована, яких тільки світ не бачив. І ще — абсолютно не пара своєму чоловікові, не варта навіть його мізинця. Все вірно? — скоротила я сцену, не даючи їм насолодитися театром однієї актриси.

— Дійсно! Бідолашний Кіларіан. Уявляю, як він страждає поруч з таким опудалом, — зневажливо буркнула головна. Ой, ну це вже занадто. Я, звісно, не красуня із глянцю, але до опудала мені далеко. І вже зібралася відповісти, як…

Він з'явився. Мій дракон. Мій чоловік. Наче відчув, що щось не так — і прийшов саме вчасно. Його обличчя було напруженим, очі — крижаними.

— Мілано, тримай язик за зубами. І ще краще — взагалі не дихай, коли стоїш поруч з моєю дружиною. Думаю, ти зрозуміла. Я не люблю повторюватися, — сказав він тихо, але з такою люттю, що повітря, здається, на мить застигло.

Такого Кіларіана я бачила лише одного разу — тоді, на балу в королівській академії, коли один безумець наважився мене поцілувати. І тепер ось знову — його дракон був близько до поверхні.

— Це все робота прив'язки! Ти не міг закохатися в таку клу… — почала було Міланв, але її зупинив хижий рик, який змусив навіть мене здригнутися. Вона миттєво замовкла, не бажаючи випробовувати долю.

— Забирайтесь звідси. І щоб я вас більше не бачив біля Амелії. Передайте іншим. Дізнаюся — вб'ю, — цього разу він не залишив місця для сумнівів. І хоч дівчата мовчки зникли за рогом будівлі, на їхніх обличчях читалась жага помсти.

Я мовчки дивилася їм вслід, а тоді кинулася обіймати Кіла.

— Все гаразд. Вони б мені нічого не зробили, — шепотіла я, погладжуючи його спину. Відчувала, як поступово розслабляються його напружені м’язи.

— Пішли додому. Я приготував нам вечерю, — тихо промовив мій дракон. Я ледь не розплакалась. Моє сонечко. Чи це ще той самий демонстраційний режим його турботи? Аби ж не наврочити.

Поки я приймала душ, Кіл накривав на стіл. Їли ми в тиші, і, хоч він не сказав жодного зайвого слова, я бачила — щось його непокоїть.

— Щось трапилося? — не витримала я.

— Мені важко контролювати свої емоції. Дракон виходить назовні все частіше, — його голос був низький, з надривом.

— То, може, тобі треба його... вигуляти? — я невпевнено знизала плечима, намагаючись хоч трохи розрядити обстановку. І хоч слово «вигуляти» звучало не зовсім доречно, Кіларіан зрозумів суть і кивнув.

— Не образишся, якщо я трохи політаю один? — запитав тихо. Та ну, образишся…

— Звісно, ні. Я знайду, чим себе зайняти. Навіть в бібліотеку можу навідатись — хочу дізнатися більше про свої стихії.

— Я постараюсь швиденько, — невпевнено буркнув мій чоловік.

— Дурниці. Літай скільки завгодно. Тільки на навчання не спізнись, — посміхнулася я, даючи йому карт-бланш.

— Наступного разу — разом, — пообіцяв Кіларіан і міцно обійняв мене. Поцілував і зник у дверях.

Та варто було йому щезнути, як у кімнаті матеріалізувалася Льота — з таким виглядом, ніби дочекалася ідеального моменту.

— Уфф, як все вдало склалося! — з передчуттям потерла вона долоні. Я, чесно кажучи, ледь не підскочила від несподіванки.

— Ти про що?

— Як це про що? Ти ж не забула, що мені обіцяла? — "Академія" глянула на мене з лукавою усмішкою, і я почала гарячково згадувати наші попередні розмови. — У нас з тобою грандіозна вилазка!

— Ти впевнена, що це хороша ідея? — засумнівалася я, але академічна мадам вже нишпорила в моїй шафі, витягаючи щось на свій смак.

— Звичайно! Ми розважимось на славу! — ой, якби я знала у що вляпалася…