Розділ 46. Ти і я одне ціле

Після того, як друзі Кіларіана нарешті нас покинули, ми швиденько привели будинок до ладу. Хлопець, як завжди, взяв на себе миття посуду, і я знову не могла не відзначити про себе, що мій чоловік — справжній скарб. Ну от чесно, навіть під тортурами мого батька не змусили б добровільно перемивати всю цю гору тарілок, а Кіл робив це так спокійно, наче це була найприродніша річ у світі.

— Лягаємо спати? Завтра ж перший навчальний день… — спокійно запитав він, і ось тут мої думки миттєво потекли в абсолютно непередбачуваному напрямку, змушуючи мене палахкотіти, мов новорічний феєрверк.

— Я перша до ванної! — зірвалася з місця, схопивши піжаму, рушник і практично вискочила з кімнати, наче за мною гналася зграя лютих дементо… драконів!

Бо якщо залишуся ще хоч на секунду, то точно почну задихатися від тієї картини, яку мій чоловік мені лише зараз подарував, без зайвих слів позбавляючись верхньої сорочки. Ніби йому обов’язково потрібно було це робити саме при мені? Моє нещасне серце і так ледве витримувало його близькість, і зараз воно стукало в грудях так несамовито, що, здається, навіть Льота могла це почути. Я проковтнула клубок у горлі, проганяючи занадто барвисті видіння, які заполонили мою уяву. Але ж цей прес… Так би й доторкнулася…

— Уууу… Як все запущено, — гмикнула академія, з’явившись у моїй голові в найменш відповідний момент.

— Ось вічно ти… — я ледь не зітхнула, шепочучи собі під ніс, щоб, боронь боже, Кіларіан не почув моїх розмов сама з собою.

— А що, даремно цей чоловічий зразок напіводягненим перед тобою ходить? — не відставала Льота, її голос був просякнутий неприхованим задоволенням. — Ти не думати маєш, а діяти! Хапай, поки не знайшлася якась інша поквапливіша!

А що, якщо вона права? А якщо я дійсно занадто довго зволікаю?

— І що мені робити? — я навіть не помітила, як мій голос став схожим на благальне зітхання.

— Очима постріляй для початку. А там вже ненароком доторкнися, коли він буде поруч, — Льота видала це так просто, наче ділилася секретом приготування пирога, а не пояснювала, як мені підступитися до власного чоловіка.

І я, замість того, щоб, власне, займатися тим, для чого сюди прийшла, застигла посеред ванної кімнати, уважно вислуховуючи поради цієї, хоч і неживої, але все ж таки жінки.

— Ну що ще… Можеш, наприклад, зробити вигляд, що раптом щось згадала і тобі терміново потрібно йому це сказати. Поклич, щоб він обернувся до тебе, і сама теж повернися. Ваші губи опиняться зовсім поруч… Оближеш свої, млосно зітхнувши, і він не стримається, поцілує тебе. Ну а далі ви вже самі розберетеся, — з лукавою посмішкою заявила Льота, а потім її образ почав тьмяніти, поступово зникаючи зі стіни.

— Ееее… Ти куди? — не втрималася я, спантеличено роззирнувшись по ванній кімнаті. Як це розуміти? У найцікавіший момент вона просто бере й випаровується, наче якась таємна шпигунка, що залишає після себе самі лише загадки.

- «Я тікаю, не заважатиму», — пролунав у голові жіночий голос, після чого зв’язок урвався.

Так не чесно!

Повернувшись у спальню, я швидко залізла під ковдру, зайнявши своє звичне місце на лівому боці нашого величезного ліжка, і почала чекати. Мій чоловік довго не барився, і як тільки він увійшов, я, затаївши подих, підняла на нього погляд. Проте Кіларіан навіть не затримав на мені своєї уваги! Лише мигцем глянув, а потім просто ліг, повертаючись до мене спиною.

Це що ще за новини? Я піджала губи, розмірковуючи, як привернути його увагу, і врешті-решт вирішила діяти прямо.

— Кхе-кхе, — зумисне прочистила горло, сподіваючись, що дракон відреагує.

— Не можеш заснути? — все ж озвався чоловік, розвернувшись і уважно на мене глянувши.

І ось тут почалося головне. Найголовніше — це правильний погляд! Я злегка змахнула віями, глибоко вдивляючись у його обличчя. Хлоп-хлоп, хлоп-хлоп…

— Тобі щось в око потрапило чи що? — раптом запитав цей тугодум, нахиляючись ближче, явно намагаючись зрозуміти, що зі мною відбувається.

Так, здається, щось пішло не за планом… Але ще не все втрачено! Я ковзнула язиком по губах, ніби ненароком, і млосно зітхнула, краєм ока стежачи за його реакцією. Ну ж бо, спрацює?

— Амі, що з тобою? — і замість очікуваної пристрасті я побачила на обличчі хлопця… тривогу. Щиру, справжню тривогу. — Маленька, ти погано почуваєшся? - Чорт! І як тепер йому пояснити, що я не про це? Що мені взагалі-то не лікаря зараз треба, а…

А, була — не була!

— Цілуй мене! Я вже втомилася натякати! — випалила я, втрачаючи будь-яке терпіння.

Кіларіан спочатку здивовано кліпнув, а потім… посміхнувся. Тихо, м’яко, так, що в мене аж подих перехопило. А ще через мить він розсміявся, і я вже відкрила було рот, щоб образитися і демонстративно відвернутися, як раптом сильні, гарячі руки обхопили мене, міцно притягуючи до драконячого тіла. Його тепле дихання ковзнуло по моїй щоці, губи знайшли мої, і весь світ навколо просто зник…

- «Нарешті!» — блискавкою промайнула в голові думка, але вона одразу ж розчинилася, розчавлена хвилею нових відчуттів. Я загубилася в поцілунках, у гарячих доторках, що ставали все сміливішими, а серце шалено билося, заглушаючи будь-які роздуми. Кіларіан торкався мене так ніжно і водночас впевнено, що я не одразу збагнула, як піжама кудись зникла. А ще за мить я помітила, що й на ньому більше не було жодного одягу.

— Не бійся, — голос дракона став тихим, майже нечутним, але від цих слів мене немов обдало хвилею полум’я. Його подих торкнувся мого вуха, змусивши сотні мурашок пробігтися тілом, а коли гарячі губи почали повільно спускатися вниз по шиї, я видихнула:

— Я тобі вірю. - Це було єдине, що я змогла сказати, бо в іншому моє тіло промовляло за мене, міцніше притискаючись до його гарячої шкіри, підкорюючись силі, що розпалювалася між нами.

Ми настільки занурилися у вихор почуттів, що навіть не почули тихого металевого клацання. Обмежуючий браслет, який стримував мою силу, зник, залишаючи по собі лише легке поколювання на шкірі. І в ту ж мить сталося щось неймовірне — хвиля чистої, яскравої магії вирвалася назовні, ніби нарешті знайшовши свободу. Вона розлетілася на всі боки, огортаючи простір, насичуючи захист академії, вдихаючи життя у «замерзлий фонтан», що довгі роки залишався без руху. Але найбільше мене вразило те, що ця магія, наче жива, потягнулася до лісу, ковзаючи його межами, обіймаючи все навколо своєю незримою силою.