Розділ 43. Сніданок на двох

Як не дивно, мучилася я недовго — сон поглинув мене майже миттєво, ніби наперед знаючи, що день завтра буде насиченим. А ось пробудження... О, воно було не таким милосердним. Ледве не застогнавши від неприємного поколювання в нозі, я вчасно стрималася, хоча хотілося вити від цього відчуття.

Причина була очевидною: моя нога, якимось дивним чином, виявилася на животі Кіларіана, а руки розкинулися трохи вище. Звичайно, закидати кінцівки на людей у мене в звичці не було, але от скручувати ковдру у валик і обіймати її, наче вона жива, — це, здається, була моя спеціальність. От і результат.

Тяжко зітхнувши, я спробувала дуже-дуже повільно, ніби хижак, що знаходиться полюванні, стягнути свою замлілу кінцівку з чоловікового тіла. Але, як виявилося, зробити це було не так просто! Щойно дракон відчув будь-який рух, його рука автоматично опустилася на моє коліно, притискаючи мою ногу ще міцніше. Він щось задоволено промуркотів у відповідь і навіть не думав прокидатися.

Ні, йому, звісно, добре — притиснув, буркнув щось незрозуміле й спить собі далі. А що мені тепер робити?! Підступні поколювання вже розповзалися по всій кінцівці, змушуючи мене корчити гримаси, але навіть трохи зрушити її, не розбудивши цього крилатого, було просто неможливо.

Я повторно зітхнула, цього разу майже приречено.

— Ну і що турбує мого сердитого їжачка?

О, так лускатий ще й не спав! Його чисті, насичені кольором грозового неба очі дивилися на мене з лукавим прищуром, а губи трішки смикнулися в знайомій єхидній усмішці.

— Ногу мою відпусти, — пробурмотіла я, дивуючись власному голосу, який чомусь прозвучав... аж надто тонко. Це що ще за карамельні пряники?

— Не пущу, вона тепер моя, — задоволено повідомив Кіларіан, немов дражнячи.

От нехай йому ікається до самого обіду!

Я вже хотіла зітхнути втретє—раптом спрацює?—але в останню мить змінила тактику. Якщо не можу звільнитися хитрістю, то, можливо, допоможе провокація?

Ледь стримуючи підступну усмішку, я почала ворушити пальцями ноги, повільно проводячи ними по його стегну. У відповідь Кіларіан не ворухнувся, але я майже відчувала, як він напружується. А коли випадково вперлася п’ятою в щось тверде...

Кхм.

Часткова трансформація? Або…?

Думати далі не хотілося. Взагалі. Абсолютно.

Кіларіан, здається, теж усвідомив ситуацію, адже його обличчя миттєво набуло підозрілого червонуватого відтінку, і чоловік поспішно відпустив мою ногу, наче обпікся. А потім, не кажучи ні слова, швидко потягнувся за штанами, що лежали неподалік, і буквально вихором вилетів зі спальні.

Я кліпнула. Ну що ж… Схоже, я перемогла.

- Я перший у душ! - вигукнув Кіл, і слід його простиг, та й добре, а я поки поваляюся, вставати так рано зовсім не хотілося. І все-таки, що це таке було?

Схоже я знову заснула, бо наступного разу розплющила очі, відчувши чудові запахи з кухні.

- "Їжаааа!" - одразу сполошилася моя свідомість, і сил лежати далі в мене не знайшлося. Я підвелася, прямуючи ароматними слідами, і застала просто найчудовішу з картин: мій чоловік стояв до мене спиною, щось нарізуючи і змішуючи, і при цьому наспівував якусь пісеньку. Так би і милувалась видовищем, якби він не повернув мене на землю грішну:

- Ну, і чого стоїш? Діставай тарілки та займай місце за столом. - Очі в нього на потилиці, чи що? Я була смикнулась у необхідному мені напрямку, але потім подивилася на свою форму одягу. У піжамі за стіл. - Потім приведеш себе в порядок і переодягнешся, спершу сніданок, доки не охолонув. – він ще й думки мої читає?

Я дістала гарненький посуд, поставивши набори один навпроти одного, і зайняла одне з місць за столом, люблю сидіти біля вікна (зважаючи на те, що це мій перший у житті столик біля вікна).

Після цього чоловік поставив між нами дві великі тарілки, на одній із них були макарони з м'ясом, а в другій овочевий салат. - Уявляєш, відкриваю я шафку, а там макарони! А в холодильному ящику ще й овочі знайшлися, - ділився зі мною Кіларіан, я ж тихо дякувала Льоті, хто ще міг про нас попіклуватися?

- «Не дякуй, не могла я такому красеню відмовити», - млосно зітхнула ця любителька шикарних чоловіків, викликавши мій веселий смішок.

— Щось не так? — голос Кіларіана вирвав мене з роздумів. Очевидно, мій чоловік не міг чути всі ті внутрішні монологи, що розгорталися у моїй голові, зокрема ті, що стосувалися академії.

— Ні-ні, просто дещо згадалося, — я стрепенулася й швидко усміхнулася, щоб не викликати зайвих питань. — То що? Які у нас плани? Після сніданку я мию посуд, збираюся і ми вирушаємо до «Академічного»? — запропонувала я, відчуваючи, що мушу хоч якось віддячити хлопцю за смачний сніданок.

Кіларіан злегка нахилив голову й усміхнувся — та ще й так тепло, що в мене мало не запаморочилося від цієї усмішки.

— Я сам помию. Ти головне зберися не надвечір, — промовив він з ледь помітною насмішкою.

Ох, моє ти сонечко. Просто ще один величезний плюсик йому в карму.

— Дякую, — щиро сказала я, закінчуючи свою порцію. Поставивши посуд у раковину, я вирушила до ванної кімнати, щоб привести себе в порядок.

Та щойно я глянула в дзеркало, як мене ледь не вхопив удар. І ось такою я постала перед своїм чоловіком?!

Жах!

Як він взагалі не шуганувся при вигляді цієї «краси» й не кинувся тікати через кватирку? Чи, може, побоявся, що застрягне? Я вхопила гребінець і заходилася приводити волосся до ладу, намагаючись хоча б віддалено наблизити його до пристойного вигляду. Потім поспіхом вмилася, одяглася й завершила всі необхідні процедури в рекордні терміни — не хотілося змушувати Кіларіана довго чекати.

Коли я вийшла з ванної кімнати, мій чоловік вже був повністю готовий. Він сидів у кріслі, уважно вивчаючи наш список покупок і вносячи туди якісь правки.

— Може, тобі щось потрібно? Засоби особистої гігієни, там… дівочі життєво необхідні дрібниці? — спокійно запитав він, навіть не відриваючи погляду від пергаменту.