Розділ 42. Ми любимо гостей

— Привіт! — життєрадісно вигукнула мініатюрна білявка, яка стояла на порозі нашого будинку, а за її спиною маячив високий, широкоплечий хлопець із серйозним виразом обличчя. Він виглядав так, ніби його буквально змусили сюди прийти, а сама по собі ідея цього візиту йому зовсім не подобалася. — Ми прийшли привітати вас із новосіллям, — продовжила дівчина, розтягуючи губи в привітній посмішці, настільки щирій і широкій, що її неможливо було проігнорувати. Вона явно була душею цієї маленької делегації, тоді як її мовчазний напарник лише знизав плечима, ніби показуючи всім своїм виглядом: «Я тут випадково, і ні в чому не винен, це вона все вирішила».

— Привіт, заходьте, — привітно кивнула я, швидко наближаючись до Кіларіана і трохи відсуваючи його вбік, щоб гості могли пройти всередину.

Блондинка одразу ж повелася так, ніби була тут сто разів: спокійно пройшла на кухню і, відкривши принесений нею пакет, почала викладати на стіл пиріг та печиво, ніби це була її особиста місія.

— Мене звуть Сесіль, а мого чоловіка — Лістаріан, — охоче представилася незнайомка, не припиняючи своїх клопотів.

Її мовчазний чоловік тим часом вирішив діяти без слів: підійшов до шафок, без зайвих вагань відчинив одну з них і вивудив звідти чайник, чашки та заварку, ніби вони були у нього вдома. Я навіть трохи розгубилася, спостерігаючи за цим видовищем.

От вже справді злагоджена пара! Він знає, де що лежить, а вона не соромиться поводитися так, ніби ми давні друзі. Кіларіан, не довго думаючи, запалив плиту і поставив воду на чай. А я, не знаючи, куди себе подіти, вирішила зазирнути до холодильної шафки, сподіваючись знайти там хоч щось, що могло б доповнити цей імпровізований чайний прийом.

І, о диво, серед полиць мене чекали всі необхідні інгредієнти для приготування бутербродів!

— Можеш не дякувати, — пролунав у моїй голові знайомий голос, і я мимоволі посміхнулася, ковзнувши поглядом по стіні, на якій чітко проступало знайоме обличчя.

— Дякую, — ледве чутно прошепотіла я, швидко дістаючи необхідні продукти і заходившись нарізати м’ясо та сир.

— Та тут цілий бенкет намічається! — нарешті подав голос Лістаріан, і я була приємно здивована тим, наскільки м’яким та привабливим виявився його тембр.

— Ми тільки заселилися, тому особливої різноманітності не передбачається, — пояснила я, розкладаючи нарізку на тарілку.

Насправді, їжі у нас взагалі не було б, якби не Льота. Я якось зовсім не подбала про такі дрібниці, збираючись сюди. От і виходить, що якби не наша гостинна сусідка, мій чоловік, мабуть, і справді залишився б голодним.

— А в тебе є якась магія? — ми ледве встигли познайомитися, як Сесіль вже зацікавлено нахилилася вперед, нетерпляче вдивляючись у мене. Її очі блищали щирою цікавістю, а в голосі звучала така невимушена легкість, що мені мимоволі стало простіше відповідати. — У мене переважають вода і повітря, — додала вона майже з гордістю, ніби це було щось особливо рідкісне та унікальне.

Я на мить задумалася, зітхнула і, трохи знизавши плечима, відповіла:

— Ну… я також нібито універсал.

Одразу після цих слів у кімнаті запанувала повна тиша. Сесіль завмерла з відчайдушно здивованим виразом обличчя, її очі округлилися, а Лістаріан, який до цього моменту виглядав абсолютно незворушним, раптом підняв брови й витріщився на мене так, ніби я щойно заявила, що літаю на драконах у вільний від навчання час (хоча, це також було правдою).

— Нічого собі, — нарешті видав він, явно висловлюючи здивування одразу за них обох. Потім задумливо потер підборіддя і додав: — Пам’ятаю, як ми з хлопцями на першому курсі обговорювали універсалів. Тільки-но дізналися про їхнє існування і тоді по академії ходила кумедна байка: «Яка ймовірність, що ми зустрінемо універсала до закінчення навчання? Вона дуже мала. А яка ймовірність того, що ми зустрінемо двох універсалів в одному місці? Майже нульова». Виходить, ви з Кіларіаном тільки-но зламали весь світогляд студентів академії!

На ці слова ми всі дружно розсміялися, уявляючи собі вирази облич тих студентів, які незабаром дізнаються про нашу з Кілом «парочку». Ох, народ, ви навіть не уявляєте, що на вас чекає!

Щоправда, поки я була більше занепокоєна тим, що моя магія останнім часом поводилася якось… дивно. Вона ніби затихла, не намагалася вириватися назовні, не змушувала мене судомно хапатися за голову від раптових сплесків енергії. І все було б добре, якби не одне «але»… Чи надовго ця її тиша?

До вечора, коли чайник уже кілька разів наповнювався і спустошувався, а всі цікаві історії були розказані, наші нові сусіди нарешті зібралися додому. Ми провели нових знайомих до дверей, які одразу ж закрили на замок і, обмінявшись багатозначними поглядами, голосно розсміялися.

— Так на чому ми зупинилися? — прошепотів мій чоловік, не втрачаючи ані секунди, і нахилився до мене, покриваючи мої губи, щоки та навіть ніс ніжними, але водночас голодними поцілунками.

— Ну… — я навмисне потягнула слово, ковзнувши язиком по його нижній губі. Це був лише легкий дотик, майже невагомий, але реакція Кіларіана змусила мене посміхнутися. Його очі ледь помітно потемніли, а руки впевнено стиснули мою талію, немов дракон більше не мав наміру відпускати мене навіть на мить.

Я вже зібралася прошепотіти йому щось на вушко, щось не зовсім пристойне, коли раптом у двері знову постукали.

— Та щоб вам не спалося вночі! — крізь зуби процідив мій чоловік, демонстративно зітхнувши, і з явним роздратуванням попрямував до дверей.

— Доставка меблів, — почулося звідти, і я не втрималася від сміху.

Міцні, широкоплечі чоловіки без особливих зусиль внесли в будинок ще одне ліжко, ніби це була не важка дерев'яна конструкція, а звичайна легка коробка. Попутно вони запитали, куди його поставити, і після недовгих роздумів було вирішено, що обидва ліжка розташуються поруч, створюючи разом одну велику і зручну спальну зону. Я відчула, як до моїх щік приливає рум'янець, бо варто було лише уявити наш спільний сон із Кіларіаном, як в голові одразу почали малюватися якісь надто вже романтичні картинки. Але, здається, тільки в моїй голові.