Розділ 40. Сімейне гніздечко

Чоловіки, як і раніше, сиділи на дивані, навіть не зрушивши з місця. Хіба що Вірраліан трохи перемістився — очевидно, щойно повернувся з кабінету ректора.

— О, швидко ти, — кинув Кіларіан, і я здивувалася.

Швидко? Серйозно? Мені здавалося, що минуло щонайменше дві години! Хоча, можливо, це просто переживання викривили моє сприйняття часу, змусивши його розтягнутися.

— І хто переміг? — поцікавився Вірраліан, і я раптом зрозуміла, що він у курсі всього, що відбувалося, залишалося тільки дізнатися підсумок.

— Магістр Крістіан Астеріан, — не замислюючись, відповіла я, відтворюючи в пам’яті ім’я свого нового наставника.

Обидва дракони одночасно кивнули, і судячи з їхнього задоволеного вигляду, такий результат їх цілком влаштовував.

— Пощастило, — зазначив Кіларіан, схрестивши руки на грудях. — Магістр Астеріан — найкращий серед магів вогню.

Мій чоловік говорив таке рідко, і якщо вже з його вуст пролунала подібна похвала, значить, мені справді випав хороший наставник.

— Розклад вже отримала? — уточнив він.

Я похитала головою:

— Сказав, що завтра по обіді. А сьогодні заселення та відпочинок.

— Він має рацію, — погодився Вірраліан і, не зволікаючи, швидко вивів нас із адміністративного корпусу академії, впевнено попрямувавши кудись убік.

— А куди ми йдемо? — запитала я, спостерігаючи, як ми віддаляємося від основних корпусів академії. Навіть гуртожитки, які я впізнала за їхнім виглядом, ми просто оминули.

— Навідаємось до коменданта, він нас і поселить, — відповів Вірраліан так, ніби це було щось абсолютно очевидне.

— А ти хіба вже не заселений? — не втрималася я від уточнення.

Чи він за рік навчання в королівській академії примудрився втратити своє місце? Чи, може, просто вирішив переселитися куди краще? Відповіді я так і не отримала, бо ми вже заходили до невеличкого, але доволі затишного будиночка. Судячи з усього, це була приймальня та житло самого коменданта.

Що ж, непогано так улаштувалися працівники академії. Хоча було б справді дивно, якби комендант усіх гуртожитків жив у якійсь крихітній комірчині.

— Доброго ранку, — нас зустріла приємна на вигляд жінка, усміхнена та привітна.

— Доброго, — хором відповіли ми з Вірраліаном, і її усмішка ще більше розширилася.

— Сімейне гніздечко? — весело перепитала вона. — Вільних залишилося лише два будиночки, але впевнена, вам там сподобається. У нас вони просто диво які гарні!

Я в цей момент буквально відчула, як моя щелепа падає вниз. Що???

— Так, все правильно, — спокійно підтвердив Кіларіан.

— Ні! — вигукнула я одночасно з ним.

Три пари очей — комендантки, Вірраліана і навіть Кіла — здивовано звернулися до мене. Ні, це ви бачили? «Гніздечко» йому подавай! Шпаківня! Так, ми начебто офіційно одружені, але хто сказав, що я готова ділити одне ліжко з цим… цим… самовпевненим драконом?

— Ми буквально на хвилиночку відійдемо, — з чарівною усмішкою промовив Кіларіан, звертаючись до комендантки, а потім м'яко, але наполегливо потягнув мене вбік.

А щойно ми відійшли на достатню відстань, щоб нас ніхто не почув, хлопець, зітхнувши, нахилився ближче і майже пошепки запитав:

— Амеліє! Ось що ти зараз робиш?

Я роблю? Це він змушує мене тут червоніти!

— Я хочу нормальне студентське життя! — випалила я, ледве поворухнувши губами, щоб старші не почули.

Кіларіан склав руки на грудях і подивився на мене з відвертим докором.

— А про мене ти подумала? Хоч раз ти можеш стати на моє місце? - Я нерозуміюче витріщилася на нього, очікуючи пояснень. І вони прийшли тієї ж миті: — Як, по-твоєму, це виглядатиме для всіх в академії? Я одружений, але живу окремо від дружини. Більше того, вона всіляко від мене відхрещується, ніби ми й не знайомі! Саме це ти хотіла запропонувати?

Я ошелешено подивилася на чоловіка, і вперше по-справжньому усвідомила, як по-дитячому поводилася. Адже він правий. Так, ми можемо не жити, як справжнє подружжя, поки не звикнемо один до одного, але це не означає, що я маю принижувати його перед друзями та всіма знайомими.

Я знітилася, відчувши неприємний укол совісті.

— Вибач, — видушила я, опустивши очі. — Я не зовсім розуміла, що поводжуся невірно. Мир?

Я простягла йому мізинчик, намагаючись хоч якось загладити ситуацію. Але замість того, щоб відповісти тим самим жестом, Кіларіан просто обійняв мене, міцно і тепло, якось навіть невимушено. І мені було так добре в цих обіймах, що я на мить забула про все.

— Нам це... гніздечко, — звернулася я до комендантки, чим заслужила її розуміючий погляд.

Ех, і чому мені мама не розповіла про такі нюанси? Тепер моєму чоловікові доводиться все розжовувати…

Будиночок і справді виявився дуже милим: просторий, світлий, затишний. От тільки з однією спальнею. Я розгублено ходила з кімнати до кімнати, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на додаткове спальне місце, але всі приміщення швидко закінчилися.

— Щось не так? — комендантка стурбовано подивилася на мене, напевно, вирішивши, що вибагливій аристократці щось не подобається.

Ну, не скажу ж я їй, що мене бентежить відсутність другої спальні в житлі для сімейних.

— Ні, все добре, — запевнила я, змусивши себе усміхнутися, намагаючись виглядати якщо не щасливою, то хоча б задоволеною. Але Кіларіан, схоже, відразу вловив мій внутрішній дискомфорт.

— А чи можна нам ще одне ліжко? — раптом запитав він, і я навіть здивувалася. Думала, він взагалі не замислюється про такі «дрібниці».

Комендантка підняла брови, трохи розгубившись.

— Ще одне? — перепитала вона, явно не очікуючи такого прохання від чоловіка. Але просто жінка ще погано знала мого дракона.

— Моя дружина надто жвава у сні, — не моргнувши оком пояснив Кіларіан, дивлячись на жінку з таким серйозним виразом обличчя, що я мало не розсміялася. — Крутиться, може впасти. А я ж не хочу, щоб вона травмувалася.