Розділ 39. Ороча рулетка, або мухліж по-магістерськи

Щойно я ступила у вогняне дзеркало порталу, як відчула, що опинилася в іншому просторі — просторому й затишному кабінеті, наповненому теплом, яке не мало нічого спільного з палючою спекою. Магістр, не гаючи часу, зняв мантію, відкриваючи погляду зручний чорний костюм, що, схоже, був для нього значно комфортнішим, ніж офіційний атрибут його статусу. Було очевидно: цей чоловік значно більше цінує свободу рухів, ніж зовнішній престиж магістра стихії вогню.

— Сідайте, — спокійно сказав він, кивнувши на стілець, що стояв навпроти масивного столу.

Сам же зручно влаштувався у своєму робочому кріслі, впевнено опершись на підлокітники, і, навіть не даючи мені часу, щоб роздивитися кабінет чи підготуватися до розмови, перейшов одразу до справи:

— Я дуже ціную як свій, так і чужий час, тому пропоную без зайвих церемоній перейти до суті.

Ого. Отже, цей викладач був не з тих, хто любить ходити навколо, розтягуючи розмову.

— Магістр, я… — почала було, адже взагалі-то тільки прийшла навчатися, а тут все так швидко й без жодних пояснень. Проте договорити мені не дали.

— Взагалі-то, перебивати старшого — поганий тон, — спокійно зазначив чоловік, і хоча в його голосі не було жодного натяку на докір, я чітко вловила якусь приховану насмішку. — Але не переймайтеся. Я якраз збирався трохи прояснити ситуацію й, можливо, розвіяти ваші ілюзії щодо особливого статусу.

Що ж, звучало так, ніби мене зараз збираються жорстко осадити.

— Так, звичайно, вибачте, — буркнула я, визнаючи, що він все ж мав рацію, і варто було б хоча б вислухати чоловіка до кінця.

— Отже, — спокійно продовжив магістр, — щойно викладачі академії дізналися, що в навчальному закладі з’явився ще один універсал, як одразу ж почалося паломництво до ректора. Кожен хотів отримати собі в учні сильного мага, бо це не тільки престиж, а й значний вплив в академічній раді.

Я вже було почала замислюватися, наскільки все це серйозно, коли наступні його слова змусили мене різко напружитися.

— Ректор, звісно, одразу випав зі списку претендентів, адже в нього вже є учень… ваш наречений.

— Чоловік…

— Ах, осьнавіть як... — магістр підняв брову, але в його голосі не було ні подиву, ні осуду. Скоріше, він просто констатував факт. — Але я не бачу між вами прив’язки.

Мій співрозмовник дивився на мене, але водночас ніби й крізь, наче розглядав щось, що я сама не могла побачити. Під його пильним поглядом я мимоволі опустила очі, а потім, зітхнувши, оголила зап'ястя, демонструючи шлюбні тату, що темним візерунком перепліталися на моїй шкірі.

— І як далеко? — уточнив він, і я на мить завмерла, не відразу розуміючи, що він має на увазі.

Мої щоки почали палати, але за кілька секунд до мене дійшов сенс його слів.

— До передпліч, — відповіла я без затримки, адже не бачила сенсу щось приховувати. Тим більше, що тепер він був моїм наставником.

— Значить, все ж таки чоловік… — повторив магістр, але цього разу в його голосі прозвучала незрозуміла для мене нотка. То було розчарування? Чи, може, втома?

Я не стала ламати над цим голову — могло й здатися.

— Так от, — він відкинувся в кріслі, переплітаючи пальці на грудях. — Кіларіан Вінгед вже давно став учнем ректора, і тут ні в кого не виникло жодних питань. Але ось коли в академії з’явилися ви… А точніше, коли Вірраліан Вінгед особисто подав заявку на ваш вступ, викладацький склад розколовся, і між професорами почалися мовчазні битви за право стати вашим наставником.

Я мимоволі напружилася, відчуваючи, що це далеко не кінець історії.

— Проте ректор вирішив довіритися підказці «академії», і суперечки на деякий час вщухли. Аж поки сьогодні вранці всім професорам і магістрам не надійшло офіційне повідомлення з’явитися на полігон. Далі ви й самі знаєте, що сталося.

Він замовк, даючи мені час все обдумати. Але проблема була в тому, що я не розуміла зовсім нічого!

— Вибачте, магістре, але я взагалі не в курсі… — чесно зізналася, вирішивши, що немає сенсу прикидатися, ніби мені все зрозуміло.

Викладач трохи нахилив голову, уважно вдивляючись у моє обличчя, а потім задумливо промовив:

— Дивно. Хоча, якщо подумати, в королівстві вже давно не народжувалися універсали… Мабуть, ці знання просто недоступні для студентів. - Він на мить замислився, а потім додав: — Якщо вам цікаво, я можу розповісти.

Мені навіть не довелося довго розмірковувати.

— Звичайно, цікаво! — вигукнула, відчуваючи, як усередині піднімається хвиля нетерплячого азарту. — Та я ж тепер не засну, поки не дізнаюся!

— Добре, — весело посміхнувся мені магістр і, відкинувшись у кріслі, почав свою розповідь: — Вас просто розіграли в орочу рулетку.

Я здивовано кліпнула, намагаючись зрозуміти, що він мав на увазі. Побачивши нерозуміння в моїх очах, чоловік пояснив:

— Ректор дав нам можливість визначити, яка стихія найкраще взаємодіє з вашою магією, і хто з викладачів буде для вас найоптимальнішим наставником.

— Але ж це був тест на мою здатність відповідати вимогам академії! — випалила я, бо була в цьому впевнена.

Магістр тільки хитро примружився.

— Це вам так ректор сказав?

Я невпевнено знизала плечима. Так казали всі, включаючи Вінгедів.

— Класичний студентський прийом, — зітхнув він із легкою усмішкою. — Лякати новачків, щоб ті виклалися на повну під час вступу. Ви універсал, Амеліє. Таких у світі можна перерахувати на пальцях однієї руки. Ви справді думали, що академія могла вас не прийняти?

— Я… не знаю… — тихо зізналася, остаточно заплутавшись.

— Ах, Амеліє, свята ви простота, — магістр покрутив головою, ніби йому вже не вистачало терпіння. — За вас билися б усі відомі академії магії! Але тільки дракони могли б найкраще допомогти вам впоратися з великим магічним резервом…

Я мимоволі напружилася. Виходить, мені варто було просто попросити про допомогу?

— Але зараз не про це, — магістр повернувся до своєї розповіді. — Отже, ороча рулетка. Кожен викладач спробував вплинути на вас своєю стихією, щоб продемонструвати ректору та колегам найкращу взаємодію з вашою магією і, відповідно, довести, що саме він є найкращим кандидатом на роль вашого наставника.