Розділ 37. Академія нова, а методика однакова

— Доброго ранку, Амеліє. Перепрошую за незручності під час очікування, — ректор виглядав напрочуд зібраним, ідеально охайним і навіть трохи суворим. Аж не віриться, що якихось пів години тому я заставала його в піжамі.

Я кивнула у відповідь, намагаючись не видати свого збентеження.

— Радий бачити вас на співбесіді в Академії Польотів. - Ну от як йому це вдається? Абсолютний спокій. Ніяких натяків на ранковий конфуз, ні тіні незручності. Мені б таку витримку!

— Так, кхм... — я швидко зібралася, нагадавши собі, що просто зобов’язана пройти цей відбір. — Дякую вам за можливість випробувати себе і за те, що погодилися розглянути мою кандидатуру посеред навчального року.

От, зовсім інша справа. І можу ж, коли захочу. Ректор трохи помовчав, а потім, здавалося, зібрався з духом:

— Я б хотів спершу обговорити те, що сталося трохи раніше… - Ага, ідеальний план все ж провалився.

— Я нічого не бачила! — випалила на одному диханні, зробивши найчесніші очі, на які була здатна.

— Та білизна… вона була не моя, — швидко додав він, якось навіть надто гаряче.

— Угу… — промовила я, намагаючись не пирхнути.

— Правда! Я не обманюю, — запевнив мене чоловік, а в його очах промайнуло щось таке, що на секунду я навіть повірила.

А потім згадалося хихотіння Льоти, і все встало на свої місця. О, так, тепер картинка була повністю зрозумілою.

— Вірю, вірю, — швидко кивнула я, не бажаючи продовжувати цю тему. — І давайте вже закриємо це питання, бо мені, якщо чесно, дуже незручно обговорювати подібне зі своїм можливим ректором. - Феніар шумно видихнув, ніби скинув із себе тягар, і я точно знала — він також радий, що цей діалог добіг кінця.

— Ти маєш рацію, вибач, — магістр Орідіан злегка посміхнувся, і в цій усмішці було щось... тепле? Немов він згадав себе у студентські роки, коли теж стояв перед викладачами в очікуванні вироку. Але вже за мить його вираз став офіційним, навіть трохи суворим. — Оскільки «академія» не стала тобі показувати, до чого схильна твоя магія…

Він зробив багатозначну паузу і підняв брову.

— До речі, давно такого не бувало, — додав голова академії, і мені не сподобалося, як він це сказав. Ніби я не просто студентка, а якась аномалія. — Так от, якщо вже вона не зволила нам допомогти... — Орідіан багатозначно глянув на стіни, і спеціально голосніше промовив: — Доведеться визначати старим дідівським методом. А саме — артефактом.

Стіни пустунки лише злегка затремтіли, ніби від сміху, а потім повернулися до звичного вигляду.

— «Всевидюче око»? — я згадала свою минулу спробу з цим артефактом і... ковтнула слину.

— Ти вже знайома з ним? — поцікавився ректор.

Я приречено кивнула.

— А може... все ж таки не треба? — несміливо запропонувала я.

 А що, як цього разу воно таки бабахне? Дракони розоряться на відбудові після мене... Та й Льоту шкода.

- "От дякую," — раптом почувся знайомий голос у моїй голові, і я аж підстрибнула.

- "Це ти зі мною розмовляєш?" — спробувала відповісти подумки, і мене зустріла ще більш здивована відповідь:

- "Невже ти мене чуєш?" - А я нарешті чітко впізнала інтонації «академії». Ой-ой...

"Тепер вона постійно ритиметься в моїй голові?" — жахнулася я, уявивши, як Льота підслуховує всі мої думки, особливо ті, що стосуються її жартів.

- "Ні, тільки якщо ти будеш дуже голосно думати, як зараз, наприклад," — розважливо повідомила Льота, явно розважаючись.

— Так що там із артефактом? — Орідіан перервав нашу з «академією» бесіду, і я навіть збилася з думки. Так можна й заплутатися!

— Ну... Просто в Академії магії королівства я вже проходила перевірку цим артефактом... — визнала я. Краще відразу зізнатися, ніж потім розгрібати наслідки.

Ректор насупився.

— І? — його голос став зацікавленим, але з тінню настороженості.

Я склала губи трубочкою, не знаючи, як краще сформулювати...

— І він ледве не вибухнув! Довелося переривати процедуру… — я випалила все на одному подиху й застигла, очікуючи вердикту.

Брови ректора поповзли вгору так високо, що, здавалося, могли зникнути в його волоссі. Він подивився на мене з таким цікавістю, ніби я тільки що зізналася, що можу перетворювати каміння в пиріжки.

— От навіть як… Кхм… — Орідіан ледь помітно відкашлявся й змінив позу, а в його погляді читалася тривога. Схоже, перспектива втратити ще одне Всевидюче око його не тішила. — Тоді що скажете, якщо я запропоную вам поки що походити на загальні курси для початківців та щоденні медитації?

- «Що, знову?!» — мій внутрішній голос захвилювався, наче кошеня, якого збираються запхати у ванну.

— Ну… — Я зам'ялася, тому що ну скільки можна?! Методика двох академій якось підозріло не відрізняється!

— І це вже спробували? — уточнив Орідіан.

Я приречено кивнула.

— Ну, тоді у мене є просто чудова ідея!

Ой, щось мені вже страшно.

— Яка? — все ж ризикнула запитати, і в ту ж мить пошкодувала про це.

— Полігон! — радісно оголосив цей любитель піжамок у горошок і, не даючи мені жодного шансу втекти, просто взяв мене за руку. Перед нами в повітрі з’явилося світне вікно — портал, що вів у відкрите поле.

- «Ух ти! Вищий пілотаж!» — мій внутрішній авантюрист вже потирав руки в передчутті пригоди.

А ось мій здоровий глузд нервово закашлявся й почав гарячково шукати варіанти втечі.