Розділ 36. Льота – академія Польотів

Ректора не було вже надто довго. Спочатку я припустила, що він просто обирає новий костюм. А коли з-за шафи почулися глухі удари, уявила, як він б’ється головою об стіну, проклинаючи цей день. І тільки в той момент, коли настала довга тиша, почала сумніватися, чи повернеться чоловік взагалі.

Але вибору в мене не залишалося — доведеться чекати.

Я повільно пройшлася вздовж книжкових шаф, проводячи пальцями по корінцях. Хотілося знайти щось цікаве, щоб відволіктися. І раптом одна з книг ледь помітно висунулася вперед, ніби сама пропонувала себе.

Ну ж бо, академіє, що ти мені радитимеш? Я витягла примірник і прочитала назву.

— Хм… "Ігри драконів"… - На обкладинці була фривольна ілюстрація. Я ще раз перечитала назву, наче сподівалася, що мені привиділося.

Дуже доречно в моїй ситуації, нічого не скажеш. Я поспішно поставила книгу на місце і зітхнула.

— А можна щось корисніше? Наприклад, по магії?

Аж раптом зовсім поруч пролунав голос:

— Які перебірливі нині дівчата пішли, все їм не вгодиш! - Я здригнулася і різко озирнулася.

Прямо переді мною стояла повненька жінка у комбінезоні… Доволі дивному комбінезоні. Коротенькому, рожевому і з величезними ґудзиками.

— Я… Я просто магії хотіла повчитися, — спробувала виправдатися.

— Ой, можна подумати, ТАМ ти вже всьому навчилася, — пирхнула жінка, склавши руки на грудях.

Я тільки й змогла, що ошелешено почервоніти. Красномовства мені точно не вистачить, щоб виграти цю словесну дуель.

— Ні, але спершу я хочу навчитися контролювати свою силу, щоб не нашкодити оточуючим, а вже потім… ну, подумаю і про шлюб з драконом, — я сумлінно розставила пріоритети і тепер прагнула діяти правильно.

— Та одне іншому не заважає, — «академія» недбало махнула рукою і вивудила на світ ту саму книжечку з ганебною обкладинкою. — До того ж магія залежить від твого внутрішнього стану і почуттів. Так що подумай добре.

— Дякую, я постараюся. Але зараз мені б щось… про магію.

— Ех, нудна ти! — зітхнула жінка, схрестивши руки. — А я думала, ми з тобою побешкетуємо. А то зовсім закисла тут з цим меном Феном. - Я не змогла стримати посмішку.

— Ви про ректора?

— А про кого ще? — закотила очі товстушка. — Раніше він був набагато веселіший.

— Розкажете? — в мені одразу ж загорівся азарт, адже веселі студентські історії — це якраз моє.

Жінка примружилася і хитро посміхнулася.

— А ти мені з однією витівкою допоможеш? - Я миттєво уявила собі, як влипаю в чергову халепу, і поспішила застерегти:

— Мені б для початку вступити на навчання…

— Та невелика справа! — відмахнулася «академія». — Он скажу Орідіону, що ти найвидатніша магиня імперії, відразу прийме!

Я тільки важко зітхнула. Здається, я все ж таки влипла.

— Але ж це не так… — я понуро опустила плечі. — Моя магія поводиться так, ніби зовсім з глузду з’їхала останнім часом…

— Поки що не так, — заспокоїла мене товстушка, — але в майбутньому будеш великою магинею! Просто ти зі своєю силою ніяк не домовишся. От скажи, чого ти найбільше хочеш?

Я завмерла, замислившись. А й справді, чого я хочу?

— Не знаю… — чесно зізналася.

— Ось! — «академія» підняла вказівний палець вгору. — А мусиш знати! Спочатку розберися з собою, а потім вже в магію лізь. - Мудро, нічого не скажеш. — То що? Допоможеш мені? А я допоможу тобі, — спробувала вона мене спокусити.

Я невпевнено закусила губу. З одного боку, цікавість мене роздирала, а з іншого… я ж навіть не стала адепткою, а вже влипаю в якісь махінації!

— Нічого кримінального, обіцяю, — додала товстушка останній аргумент, і я зітхнула:

— Гаразд…

— Чудово! Пізніше все розповім, бо наш зануда повертається. До речі, я Льота, студентка Вінгед, — підморгнула мені «академія» і розчинилася в стіні.

В ту ж саму мить книжкова шафа зрушила вбік, відкриваючи таємний прохід, і в ньому з’явився ректор. Тепер він виглядав як справжній голова академії — зібраний, гладко поголений, у костюмі, що сидів бездоганно. А ще пів години тому…

Потайна кімната за кабінетом ректора

— Льота! — гаркнув Орідіан так, що, якби не звукоізоляція, Амелія вже бігла б світ за очі.

— І чого розкричався? — На стіні з’явилося кругленьке обличчя «академії», на якому читалося непідробне задоволення.

— Що за виставу ти влаштувала?! — Ректор був розлючений до краю. — Як мені тепер перед студенткою показатися?!

— Ой, все-то ти мене звинувачуєш, а сам молодець! — Льота театрально зітхнула. — Вийшов гостей у піжамі зустрічати, і хто винен?

— Я проспав! — з відчаєм вигукнув Орідіан, розводячи руками. — Вперше за тридцять років опіки над студентами я проспав!

— А чого ти хотів після вчорашнього? — Льота примружилася, натякаючи на щось дуже компрометуюче.

Ректор нервово кашлянув. Так, він справді затримався допізна, але ж виключно через справи академії! Ну, майже…

— Не переводь тему! — Фен впер руки в боки. — Чому вона побачила піжаму крізь ілюзію?

— Ой, не знаю, може, тому що ти навіть нормальну маску накласти не спромігся? — Льота знущально підняла брови.

— І замість того, щоб посилити захист, ти взагалі його зняла?!

— Ну… — Обличчя на стіні повело бровами, у всьому визнаючи свою провину.

— А труси?! Де ти їх взагалі відкопала?! - Льота зайшлася сміхом, але миттєво заспокоїлася, коли ректор втупився в неї своїм суворим поглядом.

— Та в професора зіллєваріння позичила! У нього там така колекція, що можна музей відкривати. - Фен завмер, потім повільно вдихнув і ще повільніше видихнув.

— Не хочу цього знати. Іди звідси. Мені треба привести себе в порядок.

— Та що я там не бачила… — кокетливо усміхнулася Льота, але, зустрівшись із втомленим поглядом ректора, відразу ж розчинилася в стіні.

А Фен важко опустився на стілець і закрив обличчя руками. Як тепер виправдовуватися перед студенткою? І що, врешті-решт, вона подумала про академію, якщо та зустріла її піжамним шоу та квітчастою білизною?