Розділ 33. Зараз чи ніколи

Сайнія палала. Я йшла босоніж вулицею, охопленою вогнем, але не відчувала жару. Це був мій вогонь. Це я спопелила маленьке, ні в чому не винне містечко. Звідусіль долинали крики, благання про допомогу, але я не зупинялася. Ноги самі несли мене до знайомого будинку, прикрашеного квітами.

Я застигла біля різьблених воріт, серце стиснулося від жаху. Під уламками палаючого будинку лежав він. Його ультрамаринове крило було неприродно вивернуте — він намагався захистити когось… Маленький бірюзовий дракончик!

Міллі! Ні! Тільки не це!

Я закричала й різко розплющила очі. Сон. Це був лише сон. Такий реальний, такий справжній, що мої руки тремтіли, а з очей градом котилися сльози. Я все ще відчувала жар полум’я, чула крики…

Раптом двері відчинилися, і в кімнату вбіг Кіларіан.

— Живий... Ти живий, — я вчепилася в свого чоловіка, коли він опустився на ліжко, і заховала обличчя у його плече. Він лагідно гладив мене по спині, покриваючи поцілунками лоб, щоки, повіки.

— Дівчинко моя, все добре. Я тут, я з тобою, — у його голосі було стільки тепла, що напруга в моєму тілі потроху почала відступати, поступаючись місцем відчуттю безпеки.

— Там було страшно… — я стиснулася до дракона ще міцніше, ніби боялася, що він зникне. — Все горіло… - Мені хотілося, щоб він залишився, але я не наважувалася сказати це вголос.

— Це був лише сон, — лагідно промовив Кіл, поправляючи подушку та вкриваючи мене ковдрою. — Лягай.

— А ти?.. — я все ж зважилася озвучити своє німе запитання.

— Я залишуся. Буду оберігати твій сон, — мій співрозмовник ліг поверх ковдри, обійнявши мене, і в ту ж мить тривога остаточно розчинилася в його теплі.

А розбудив мене голос Кларіс, що лунав за дверима:

— Амеліє, ти вже прокинулася? Я заходжу! - Я розплющила одне око… і побачила руку, що все ще обіймала мене.

- «Кіларіан», — тепло розлилося всередині, але рівно до тієї миті, поки я не усвідомила, в якій ситуації опинилася.

От дідько!

— Вставай, швидко! — я почала трясти дракона, що безтурботно спав.

І чого питається, розлігся?!

— Ну, ще хвилиночку… — пробурмотів Кіларіан, навіть не розплющуючи очей.

Він так солодко спав, що мене на мить загризла совість. Але потім я згадала, що за дверима стоїть його мати, і взяла себе в руки.

— Бігом під ліжко! — в паніці зашипіла я, намагаючись зіпхнути чоловіка на підлогу.

— Та ти знущаєшся?! — Кіл різко розплющив очі, хіба що біля скроні не покрутив.

— Ну ж бо, давай, вона зараз зайде!

— І що? Я у кімнаті своєї дружини! - Він, звісно, правий… Але я не готова до таких ранкових зустрічей зі свекрухою!

— Ну будь ласка, будь лапочкою-чоловіком… — я пішла на хитрість.

Спрацювало.

— Дурдом, Амі! Я ховаюся під ліжком у дружини від власної матері… — бурчав дракон, залазячи під ковдру.

Я ж, задоволена собою, нарешті зволила відповісти Кларіс. Дивно, що вона ще не увійшла.

— Проходьте, Кларіс, зараз вже встаю. - Двері одразу відчинилися, і жінка впливла в кімнату, здивовано озираючись.

— Сьогодні ввечері ми збираємось у театр. Підеш із нами? — мати драконів пройшлася від кута до кута, хіба що в шафу не заглянула.

— Я б із задоволенням… — чесно кажучи, я й не думала, що в такому маленькому містечку є театр. Цікаво буде подивитися.

— От і добре. — Вона підійшла до вікна, поправляючи штору. — Тоді після обіду сходимо в магазин вибрати вбрання, якщо ти не проти. - моя співрозмовниця посміхнулася, впираючи погляд у… моє ліжко.

— Так, звичайно, — я зробила крок вперед, прикриваючи собою край меблів.

— Сніданок через десять хвилин, — Кларіс попрямувала до дверей, але зупинилася на порозі. — І передай моєму синові, щоб не спізнювався. - Вона по-дитячому посміхнулася і швидко пішла, а Кіларіан, розлючений, одразу ж вибрався з-під ліжка.

— Вибач… — я винувато поглянула на нього. Здається, спробувала перехитрити саму себе і, як завжди, невдало.

— Угу, — буркнув дракон.

Ох, дурна моя голова! Образила чоловіка, який всю ніч оберігав мій сон. І варте воно було того?

— Ну, Кіл, ну не гнівайся, — я намагалася загладити провину.

— Мене немає. - Я ще ніколи не бачила в нього такого погляду. Навіть застигла на мить у нерішучості.

— А де ж мій чоловік? - спробувала підійти з хитрістю і, здається, спрацювало. Губи Кіларіана розтяглися в посмішці… але тут же згасли.

— Спробуй пошукати під ліжком, — сухо кинув він, демонстративно розвернувся і пішов, грюкнувши дверима.

А я так і залишилася стояти посеред кімнати, лаючи себе останніми словами.

Сніданок минув майже в повній тиші. Лише Кларіс час від часу намагалася завести розмову, але в неї це не дуже виходило. Цілий день Кіларіан десь пропадав. Я обійшла весь будинок, але так і не зустріла дракона. А після того, як ми й обідали суто дівочою компанією, мій і без того не надто райдужний настрій стрімко скотився вниз.

Тому від походу по магазинах і вибору вбрання для театру я не відчувала жодного задоволення. На відміну від Міллі, яка вже набрала собі десятка три суконь і, здається, не збиралася зупинятися.

— Амі, дивись, яке гарне! Тобі точно підійде! — тепер вона взялася за мене, бідолашну.

— Угу, — промимрила я, геть розкиснувши.

Кларіс, яка досі лише спостерігала за цим дійством, нахилилася до мене й тихо сказала:

— Всі чоловіки зараз зайняті облаштуванням театральної сцени. І Кіларіан просив подбати про тебе. Тільки щоб ти не знала про це. - жінка багатозначно підморгнула, а в мене наче крила виросли. Як би він не ображався, а все одно думав про свою недолугу дружину!

— Що ви думаєте про це вбрання? — я вказала на темно-синю сукню з відкритою спиною та руками. Хочу, щоб усі бачили мої татуювання! Більше не планую їх приховувати.

— Чудове! Тобі терміново потрібно його приміряти! — миттєво втрутилася в нашу розмову Мілліана.