Розділ 32. Вечірні посиденьки

Велосипед ми повернули лише під вечір, досхочу націлувавшись і наобіймавшись. Навіть трохи ніяково стало перед рідкісними перехожими—все ж таки громадське місце. Але як тут утриматися, коли поруч такий красень?

Кіларіан сипав компліментами між поцілунками, його увага не оминула жодної деталі: руки, губи, навіть носик удостоївся похвали. А щоб мої коліна не переживали через власну «непривабливість», він і їм знайшов щось хороше. Хотілося відповісти йому чимось так само приємним, але з уст чомусь виходило лише: «Ти високий… у тебе довгі ноги… а очі сині-сині». Ну а що ще кажуть чоловікам у таких випадках?

Кіл розсміявся від душі, зачарований моєю незграбністю в компліментах, а потім запропонував зайти в кав’ярню й прихопити печиво до вечірнього чаювання. Я, звісно ж, погодилася. Сайнія відрізнялася від усього, до чого я звикла в рідному королівстві, але це лише додавало їй шарму, змушуючи закохуватися в Драгонію ще більше.

На вечерю ми прийшли вчасно: батьки Кіла вже накривали на стіл, і нам залишалося лише вимити руки та зайняти свої місця. Я трохи ніяковіла, тому, щоб відчувати себе корисною, запропонувала помити посуд після вечері. Кларис загадково усміхнулася, але погодилася, а Кіларіан одразу ж зголосився допомогти.

Мілліана хотіла щось сказати, але Вірраліон, не давши їй і слова вставити, запропонував піти до ігрової кімнати й трохи розвіятися. Поки вони розкладали велику карту та фішки, ми з Кілом зібрали всі тарілки й ложки, після чого рушили на кухню.

Роботу розподілили так, що я мила посуд, а Кіл витирав його та ставив на місце. Разом працювати було значно веселіше, особливо коли мені вдалося нишком оббризкати чоловіка й утекти неушкодженою. Правда, він одразу ж висушив себе магією, але сам факт змусив мене розсміятися.

— Ах, так?! — Кіларіан раптово притиснув мене до мийки, обійняв і тут же чмокнув у щоку. — Ще вередуватимеш? — Його губи відразу ж знайшли другу щоку.

— Нууу… — тягнула я, не поспішаючи здаватись. Зрештою, його ласка мені подобалася, то чому б не поєднати приємне з корисним?

— А якщо ось так? — Його губи ковзнули до моїх, ледь торкнулися, а потім перемістилися на ніс. Було лоскітно і водночас до нестями хвилююче.

— Припини, раптом нас хтось побачить!

— І що з того? Я ж свою дружину цілую, а не когось чужого, — здається, цього чоловіка взагалі нічого не бентежило. Він знову вкрив поцілунками мої щоки, не зводячи погляду з моїх губ.

І я наважилася.

Несміливо потягнулася до нього й уперше поцілувала першою — обережно, наче пробуючи на смак. Кіларіан завмер, ніби боявся злякати мою сміливість, а я міліметр за міліметром притискалася ближче до його гарячого тіла, гублячись у нових для себе відчуттях.

— Ну ви там скоро? — пролунало від дверей.

Я підстрибнула, мов обпечена. Чорт! Попалися! На кухні стояла Міллі, вдоволено спостерігаючи за нами.

— Мамо, тату, а вони цілуються! — з дитячою безпосередністю заявила дівчинка.

А я мало не захлинулася повітрям. Ну все, можна одразу рити собі яму від сорому!

— А ти в нас, виявляється, маленька зрадниця, — Кіларіан спохмурнів, але Міллі й не думала ніяковіти. Навпаки, весело показала нам язика і втекла.

Я поспіхом відійшла від Кіларіана в інший кут кімнати, ніби це могло врятувати мене від незручності. Куди тепер подітися? Що сказати Вірраліану й Кларіс? З одного боку, можна було б усе списати на дракона, але ж цього разу я сама до нього потяглася, сама його поцілувала… Отже, й відповідати за це доведеться мені.

— Пішли! — я зібрала всю свою мужність у кулак і попрямувала в ігрову кімнату.

Кіларіан лише хмикнув, явно розуміючи мій порив, але вирішив не коментувати. Ми прийшли якраз на фінал гри, у якій, звісно ж, перемогла Мілліана. Дівчинка весело виконувала якийсь дивний танець тріумфу, а батьки їй плескали, підтримуючи цю виставу.

— Я… я… — відкрила рот, намагаючись нарешті розібратися з непорозумінням, але щойно всі погляди звернулися на мене, сміливість миттєво випарувалася.

— Теж хочеш приєднатися? — з посмішкою поцікавився Вірраліан.

Я жваво кивнула, подумки дякуючи драконам за те, що вони не стали розвивати тему нашого з Кілом поцілунку. Ну був і був, чого вже тут обговорювати?

Міллі швидко й захоплено пояснила правила гри, і ми вчотирьох сіли за різнобарвну карту. У кожного була своя фішка, яку потрібно було довести до кінця маршруту, де на нас чекали скарби. Але шлях не був легким — на ньому траплялися підступні пастки: пропущення ходу, заморожування чи навіть ризик скотитися майже на самий початок.

Та, як не дивно, мені щастило. Кидок за кидком — і я майже перша. Побачивши розчарування на обличчі Міллі, я вже було замислилася, як би ненавмисно піддатися, але… от тільки як це зробити, не привертаючи уваги?

У результаті ми з нею фінішували одночасно, чому раділи обидві. Приз вирішили розділити порівну, і це лише додало тепла нашому вечору. У компанії драконів було весело й легко, адже я давно не почувалася такою щасливою.

Та вечір добігав кінця. Міллі все ж таки відправили спати — і навіть її жалібні прохання не змогли розчулити батьків. А ми влаштувалися на м’яких диванах і слухали, як Вірраліан розповідає про свою подорож до країни ельфів. Я так захопилася його історією, що й не помітила, як очі самі собою зімкнулися, а я опинилася у світі смарагдових лісів і духмяних трав.

Прокинулася лише тоді, коли Кіларіан обережно ніс мене до спальні.

— Спи, маленька, ти сьогодні втомилася, — він м’яко поцілував мене в лоб, укрив ковдрою і вийшов, залишивши кімнату в тиші.

А вночі мені наснився жах.