Розділ 23. Під завалом

Наш поцілунок перервався, але мозок відмовлявся це приймати.

- "Ні, повертайте назад, я не закінчила!" - Думки несамовито носилися в голові, наче оскаженілі горобці, які натрапили на чарівне зерно. Щоб якось їх упорядкувати, я моргнула раз… другий… і тільки після третього разу зрозуміла, що це не просто моє запаморочення.

Мені насправді чувся дзенькіт дзвіночків. І звідкись падало м'яке золотаве світло.

Таргани в моїй голові святкують з феєрверками? Цілком можливо. Але не встигла я належним чином злякатися власного психічного стану, як відчула щось значно страшніше. Татуювання. Вони ожили. Гарячі візерунки зміїлися по шкірі, розтікаючись від зап’ясть до передпліч, ніби розпечене золото.

Матінко рідна! Тільки не це!

Холодна паніка охопила мене залізним зашморгом. М’язи затремтіли, і я майже видерлася на Кіларіана, інстинктивно хапаючись за нього, наче це могло зупинити те, що відбувалося. Він одразу помітив зміни: мій страх, бліде обличчя, розширені зіниці.

— Дихай, маленька, дихай… — голос його був рівним, але в очах… В очах спалахувала тривога.

Руки дракона міцніше стиснули мене, притискаючи до себе, ніби він міг захистити свою дурнувату дружину від власної ж магії. Але це не допомагало. Полумїя виривалося зсередини, і воно ось-ось мало прорвати всі бар'єри. Я відчувала, як хлопець поряд зі мною намагався вбирати залишки моєї сили, поглинаючи її, як робив раніше, коли мені було погано. Але цього разу магії було забагато. Навіть для нього.

І я не знала, що страшніше: те, що зараз вибухну — чи те, що можу нашкодити йому.

Вітерець, що спершу здавався невинним, швидко перетворився на розбишаку, який влаштовував безлад у всьому залі. Він підхопив моє волосся, змусивши його розвіватися, наче я якийсь темний маг у кульмінаційний момент ритуалу, а сукня затріпотіла, ніби прагнула втекти першою. У мене ще була надія, що це просто протяг… але варто було помітити, як вогняна доріжка побігла стелею, перетворюючи її на величезну запальничку, всі ілюзії розвіялися.

Це не протяг. Це я влаштувала цей балаган. І, здається, ось-ось доведу його до фіналу з феєричним вибухом.

Батьки зреагували миттєво. Мати вже кинулася вперед, очі в неї округлилися, руки піднялися, ніби вона збиралася вліпити магічний ляпас хаосу, що виривався з мене. Батько, хоч і виглядав спокійнішим, але теж рушив у мій бік, тільки от Кіларіан не дав їм навіть шансу. Один короткий рух голови — і батьки, хоч і явно неохоче, зупинилися. Матінка ще нервово озирнулася, шукаючи підтримки у чоловіка, але той лише зітхнув і похмуро насупився. 

Тим часом у залі панувала справжня стихія. Потоки магії виривалися з мене, пробігаючи гарячими хвилями по шкірі, змушуючи все навколо здригатися. Підлога під ногами тремтіла, ніби вона теж мала почуття і дуже хотіла звалитися від хвилювання. Вогонь тим часом розходився стелею, і ще трохи — і ми всі отримаємо запрошення на імпровізоване барбекю.

— Швидко всі на вихід! — гримнув Кіларіан, не випускаючи мене зі своїх обіймів. Його голос був таким владним, що навіть я мало не кинулася у напрямку виходу, хоча очевидно, що без мене цей магічний феєрверк би і не почався.

Навколо запанувала паніка. Люди, які ще хвилину тому насолоджувалися святковою атмосферою, зараз носилися залом, намагаючись вибратися. Хтось кричав, хтось молився, хтось просто метушився, поки стеля не почала сипатися їм на голову. І лише один дракон залишався на місці, не розтуляючи обіймів, наче вважав, що саме вони — єдиний безпечний притулок у цьому хаосі.

— Тихіше, Амі, все добре. Я поруч. - Його голос був м'яким, пальці ніжно ковзнули по моїй спині, ніби він заспокоював не руйнівну магічну силу, а дитину, що злякалася грози.

От тільки… нічого це не допомагало.

Моя магія вже не піддавалася контролю. Вона виривалася з мене, пульсуючи хвилями, і здавалося, що ще трохи — і я перетворюся на людину-факел. Паніка розрослася всередині, зжимаючи легені так, що дихати стало важко. І ось тоді колона поруч із нами хитнулася. Я почула хрускіт, тріск, а потім — глухий гуркіт.

А тоді — крик.

Люди, які ще секунду тому бігли, тепер металися, шукаючи укриття, поки стеля сипалася, а вогонь продовжував пожирати залишки оздоблення. Я не знала, скількох вже зачепило уламками, хто ще може вибратися, а кому не пощастило… Я просто бачила, як все руйнувалося, і розуміла, що це моя провина.

І тільки один дракон не відпускав мене, стискаючи міцніше, змушуючи відчути: цього разу я не одна.

Боротьба із собою була безглуздою, бо, схоже, шансів на перемогу у мене не було від самого початку. Магічний викид продовжував виходити з-під контролю, розростаючись хвилями, що руйнували все навколо. Всередині мене панувала буря — люті, страху, відчаю, безсилля. Я чудово усвідомлювала, що відбувається, навіть намагалася зупинити цей хаос, але чим сильніше пручалася, тим гірше ставало. Це було, наче намагатися вгамувати шторм, прикривши його глиняним горщиком.

Будівля здригалася, немов її трусили гігантські руки, а потім у мене на очах стеля почала обвалюватисям просто на нас. Десь далеко хтось кричав. Чи то люди, які ще не встигли вибратися, чи то я сама. Кіларіан в останню мить обхопив мене міцніше, і в ту ж секунду темрява поглинула все.

Отямилася я від того, що щось тепле ворушилося під моєю спиною. Не відразу зрозуміла, що це було, поки не відчула знайомий запах — змішаний аромат грози, полум'я і чогось ледь вловимого, що завжди асоціювалося з ним.

Дракон.

Очевидно, я була у нього на колінах. Ще кілька секунд я просто лежала, намагаючись зібрати до купи думки. Це було складніше, ніж могло здатися: у голові дзижчало, немов там поселився рій диких ос, а тіло гуділо від втоми, як після спроби самотужки відремонтувати всю академію магії.

Нарешті, мені вистачило духу розплющити очі. І ось тоді до мене дійшло, що я накоїла.

Колись величний палац, який вражав розкішшю та розмірами, тепер виглядав, немов його переїхав драконячий табун. Від стелі залишилися жалюгідні уламки, які досі обсипалися з решток перекриття, а колони, що колись гордо здіймалися вгору, виглядали так, ніби їх хтось погриз. І, власне, судячи з того, що сталося, я цілком могла бути тим «кимось».