Ми підійшли до зазначеної кімнати та обережно постукали. всередині було підозріло тихо — навіть занадто, як для студентської вечірки. Але маги — вони такі. То влаштовують хаос із вибухами й прокляттями, то запроваджують режим абсолютної тиші, бо, бачте, у них там експеримент століття.
Двері прочинилися, і нам назустріч усміхнувся хлопець.
— Проходьте, дівчата, — запросив він, але чомусь затримав на мені погляд.
Окинув з ніг до голови, ніби оцінював товар на ринку. Або, що ще гірше, наче в мені розгледів потенційну небезпеку й розмірковував, чи варто впускати. Але зрештою вирішив ризикнути та усміхнувся ще ширше. Ну й добре, головне — нас не виставили назад.
Щойно ми перетнули поріг, як двері зачинилися, і на нас обрушилася хвиля гучної музики та розмов.
«Полог тиші». Оце я розумію — магічні технології на службі вечірок.
А коли ми просунулися далі, то зрозуміли, що господарі апартаментів погралися не лише з акустикою, а й із простором. Кімната була величезною, із високими стелями та мала достатньо місця для всіх охочих. Магія? Беззаперечно. Але кого це хвилювало, коли є шампанське?
Не встигли ми й озирнутися, як нам уже всучили келихи і запевнили, що треба розташовуватися, почуватися як удома й не соромитися. Я старалася усміхатися, чемно кивати у відповідь на привітання, але дедалі частіше ловила на собі зацікавлені погляди. Особливо чоловічі.
Що за...?
В голові миттю промайнула тривожна думка: а раптом про мене тепер ходять жахливі чутки?
Я нервово смикнула край сукні. Вона була чудовою. Вечірка — багатообіцяючою. І буде вкрай образливо, якщо мене раптом попросять піти. В очах защипало. Ні, ну це ж треба — вперше в житті вибралася кудись вигулятись, а вже хочеться розплакатися! Оллі, яка, здається, прекрасно почувалася в цій атмосфері, підбадьорливо стиснула мені руку й зробила ковток із келиха.
— Розслабся, все чудово, — підморгнула вона.
Чудово?! Та я тут стою, наче манекен у вітрині, поки всі навколо веселяться!
До біса все!
Я жодного разу в житті не пила, але сьогодні — той самий день. Залпом спорожнила келих, важко зітхнула… і що? Де обіцяне полегшення? Де розслаблення, легкість, веселий настрій? Натомість лише ще більша напруга.
Подруги тим часом вже посміхалися хлопцям, приймаючи запрошення на танець. А я? Стояла на місці, стискаючи порожній келих, наче він міг мене захистити від цієї метушні.
Так, стоп. Дихання рівне. Спокій, Амелія, тільки спокій. Мені просто потрібно ще шампанського! Я швидко озирнулася в пошуках столика з напоями. О, ось де він! Недалеко, всього пару кроків. Тільки от дістатися до нього я не встигла.
— Красуне, потанцюєш зі мною? - Я здивовано підняла голову.
Переді мною стояв хлопець із розкішною усмішкою, простягаючи руку.
Красуне? Це він мені? Хоча… так, а чому б і ні? Дівчата ж старалися не просто так.
Я випрямилася, щосили повторила впевнену усмішку, подала йому руку — і одразу ж відчула, як хлопець легенько її стиснув і повів мене в центр кімнати, де вже кружляли в танці інші пари.
Хлопець рухався легко й упевнено, тоді як я щосили намагалася не відтоптати йому всі ноги. Виходило, м’яко кажучи, не дуже. Але Аарон не сердився — навпаки, лише посміювався над моєю незграбністю і притискав до себе все сильніше.
А я що? Я просто видихнула, розслабилася і вирішила насолоджуватися моментом. Так добре було просто відчути себе звичайною дівчиною на звичайній вечірці. Ми час від часу робили перерви, куштуючи напої, а потім знову поверталися на танцпол. Я навіть почала уявляти, що це побачення… І, що найдивніше, ця думка мені сподобалася.
Але чим довше ми були разом, тим наполегливішими ставали його дотики. Спочатку це здавалося приємним, потім — настирливим, а згодом уже відверто напружувало.
— Аарон, обережніше, — зробила я зауваження.
Хлопець одразу ж відпустив, піднявши руки догори в жесті «Та я нічого!».
— Не хотів тебе образити, — промуркотів він, а потім, не давши мені нічого відповісти, додав: — Ходімо на балкон? Провітримось. - Здається, свіже повітря мені не завадило б.
Голова стала занадто легкою, а думки — як розсипані бусини, зібрати які було дедалі важче.
Балкон виявився напрочуд затишним: маленький столик, два м’яких крісла, приглушене світло магічних ламп. Гарне місце, якби не один нюанс. Аарон зачинив двері… на замок. Я напружилася, але тут же насварила себе за зайві підозри. Мабуть, просто не хоче, щоб хтось заважав.
На столі стояла пляшка шампанського, і я вирішила, що це знак.
— Тост? — усміхнулася, тягнучись до келиха.
Ми пили, сміялися, розмовляли… Точніше, він розмовляв, а я з кожною хвилиною все більше заплутувалася у власних словах. Голова йшла обертом, язик ледь ворушився. Так, пияка з мене ще той…
Я не відразу зрозуміла, що відбувається. Спочатку було просто неприємно, ніби щось заважало дихати. Потім прийшло усвідомлення: гарячі руки блукали по моєму тілу, а губи Аарона… О, вони явно не збиралися зупинятися на моїх.
Я різко отямилася, відчуваючи, як усередині здіймається хвиля паніки. Спробувала відштовхнути його, але хлопець навіть не зреагував, лише сильніше притискаючи мене до себе.
— Аарон, припини! — голос зірвався на хрипкий шепіт.
Жодної реакції.
Долоні хлопця впевнено ковзнули нижче, губи спустилися до ключиць. Серце забилося так швидко, що, здавалося, от-от вирветься з грудей. Страх. Справжній, липкий, паралізуючий. Я виривалася, як могла, але сили були нерівними. Ще трохи, і…
Раптом Аарона ніби щось відірвало від мене та відкинуло убік. Я важко дихала, намагаючись зрозуміти, що сталося. Магія?
Ні. Переді мною стояв зовсім інший чоловік. І, судячи з виразу його обличчя, він був дуже, ну дуже злий. Я перевела погляд на Аарона, що зойкав від болю, потім знову на новоприбулого. У голові з'явилася абсурдна думка, і я, замість того щоб злякатися ще більше, раптом розсміялася: