Розділ 17. Пропозиція, від якої не втекти

Так минув цілий тиждень. Навіть вихідні не стали винятком.

Я перетворилася на справжнісінького зомбі: вставала, їла, вчилася, знову їла, знову вчилася… і так по колу. Академію бачила лише у віддзеркаленні вікна, адже весь час сиділа в кімнаті, поглинаючи інформацію, наче якийсь магічний пилосос.

Якби не дівчата і майстер Дестані, я, мабуть, і забула б, як виглядають люди. Вони справно мене годували, носили нову літературу, підсовували завдання і взагалі поводилися так, ніби я якась рідкісна рослина, що потребувала догляду та обприскування.

Зараз я вкотре розмістилася на підвіконні, заглибившись у вивчення потоків стихії вогню. Було цікаво, але… суто теоретично. На практиці спробувати не виходило, бо ще не дозволяли. Тому доводилося покладатися на уяву — я прокручувала в голові, як це може виглядати, відтворювала сцени, майже відчувала жар вогню… І головне — не забутися і не запалити щось ненароком.

— Привіт! — пролунав надто вже бадьорий голос Оллі.

Я підскочила від несподіванки, ледве не випустивши підручник у вікно.

— Чим займаєшся? - Я повільно повернула голову до подруги і пильно на неї подивилася:

— А тобі не видно? - Ні, я не злюка, просто тиждень безвилазного навчання кого завгодно доведе до стану, коли будь-які слова хочеться писати вогнем у повітрі.

Оллі не знітилася і, навпаки, загадково посміхнулася.

— А в мене до тебе ділова пропозиція. - Я насторожено звузила очі, чекаючи продовження. — Тільки не відмовляйся одразу! Спочатку послухай.

— Ой, щось мені це вже не подобається, — пробурмотіла, відчуваючи, що зараз мене точно в щось вплутають.

— Та зажди ти! — Оллі махнула рукою, ніби відганяючи мої передчасні заперечення. — Ми тут із Селеною помізкували, як витягнути тебе з твоєї добровільної самоізоляції, і ось що надумали… - Я примружила очі.

Вони. Разом. Думали. Це вже підозріло. Ці дві хитрунки знайшли спільну мову надто швидко, а це, як показувала практика, означало тільки одне — неприємності.

— Ну і що ж? — зітхнула я, адже інакше б ця торпеда в людській подобі не відчепилася.

— Цими вихідними в головному гуртожитку буде грандіозна вечірка! - О, як урочисто вона це оголосила. Ще б фанфари додала. — Все напівлегально, майстри в курсі і, ніби як, не проти. Останні вихідні перед новорічними канікулами та сесією, народ буде відриватися на повну! - Я невдоволено склала руки на грудях.

— Ну я їх вітаю. І варто було мене ще більше засмучувати?

— І ти йдеш на цю вечірку! З нами! - Приголомшила так приголомшила.

— Так хто ж мене, нестабільну, туди пустить? — скептично хмикнула.

Мало того, що я сама на таке не погоджуся, так ще й цілителі не дали б мені навіть натяку на дозвіл!

— Ми вже все обговорили, — Оллі зробила паузу, явно насолоджуючись моментом, і я навіть уявила фанфари у неї в голові. — Вдень майстер Дестані так поганяє тебе, що ти про магію й думати забудеш, а ввечері ми підемо розслаблятися!

Вона так самовпевнено заявила це, що я ледь не зааплодувала.

— Врешті-решт, тобі потрібно вчитися контролювати свою силу серед людей. Скоро канікули, і всі роз'їдуться по домівках. Ти ж сама хотіла? - Я кивнула, але водночас гірко зітхнула.

Хотіла, так. До того моменту, як моя магія збунтувалася. А тепер я навіть батькам про цю проблему не сказала… а треба б.

— Я не впевнена, що це гарна ідея… — пробурмотіла я, вагаючись між здоровим глуздом і спокусою нарешті вирватися з цієї нудної в’язниці.

— Та мама Селени вичавить з тебе всі соки, а ми їй допоможемо, не переживай, — підморгнула Оллі.

О, сумнівна радість — звалитися без сил прямісінько посеред танцюючої юрби.

— Головне, щоб ви не перестаралися… — скептично хмикнула я.

Подруга скривилася, наче я тільки-но сказала щось вкрай образливе.

— Ой, все їй не так! Ми тут стараємося, план придумуємо, майстрів Дестані вмовляємо, а вона ще носа верне! Теж мені, цяця знайшлася!

— Я згодна! — швидко випалила я, перш ніж вона встигла перейти до довгої і гучної тиради.

— Я навіть сукню для тебе замовила у своєї родички, але якщо не хочеш… — Оллі не встигла договорити, бо її мозок, здається, нарешті обробив почуте. Вона різко замовкла і ошелешено витріщилася на мене. — Правда згодна?!

— Угу… — буркнула. Ну я ж уже сказала, що ще за допити?

— Чудово! — Оллі аж підстрибнула, вся сяючи від радості. — Піду Селену обрадувати. І заодно заберу у майстрині деякі заготовки…

— Які ще заготовки? — підозріло примружилася я.

— Потім, все потім, — відмахнулася вона, розвернулася на п’ятах і втекла, поки я не почала допит.

Щось я починаю сумніватися в правильності свого рішення. Але поки я боролася зі своєю підозрілістю, від Оллі вже й слід прохолов. Ну й добре. Якщо навіть майстер Дестані вважала, що я впораюся, то чого мені хвилюватися? Схожу, трохи поспілкуюся, потанцюю — і до опівночі буду вдома, як порядна дівчина.

Задоволена своїм планом, я весело зіскочила з підвіконня, зробила кілька піруетів і кинулася до дзеркала. Цікаво, як я зараз виглядала? А то зовсім про себе не дбала останнім часом.

Може, масочку зробити?

Юхху! Я йду на вечірку!