Розділ 15. Пожежників викликали?

Чули коли-небудь вислів: «вбирає знання, як губка»? Так ось, це точно про мене. Тільки от я, схоже, не тим місцем вбирала.

Я так солодко розляглася обличчям на відкриту книгу, що частково текст і зображення віддрукувалися на моїй щоці. Прекрасно. Якщо десь у світі існує конкурс на звання «найбільшої ботанки, що заснула за підручником», я гарантовано отримаю перше місце.

Зітхнувши, я відірвала голову від фоліанта і почала оглядати наслідки свого нічного навчального пориву. Так, подряпин немає, шкіра не злиняла, тільки ось… О, чудово. На щоці красувався фрагмент заголовку «Основи водної магії». Якщо пощастить, за сніданком мене приймуть за надто віддану студентку, а якщо ні — спитають, чому в мене пика, наче у газетного листоноші.

З сніданком, до речі, можна було попрощатися. Я глянула на годинник і зрозуміла, що до лекції залишалися лічені хвилини.

— Чудово. Просто шикарно. - Швидко зібрала конспекти та підручники і, прихопивши відчай, рвонула в навчальний корпус академії.

І, звісно, влетіла обличчям у чиюсь спину. Та що з цими спинами не так?! Вони що, спеціально на мене чатують на кожному куті?! Я рефлекторно відскочила і почала згрібати розкидані папери, бурмочучи:

— Вибачте… - Вибачилася і спробувала обійти перешкоду, але де там!

— Стривай, маленька, куди це ти так поспішаєш? - О, чудово. Ще й «маленька».

Я підняла голову і побачила перед собою одного з драконів. Їхні обличчя я поки що не розрізняла, але тут і сліпий зрозуміє, що перед ним не просто студент, а надто самовпевнений представник вищої касти.

— На лекцію, — спокійно відповіла я, намагаючись зберігати ввічливість.

— Так може, я запропоную тобі дещо цікавіше? — Його голос став низьким, а в очах промайнув хижий блиск.

Бачить богиня, я намагалася бути вихованою. Чесно. Але…

— Йшов би ти лісом разом із своїм "цікавішим". - Зазвичай я можу витримати пару-трійку вульгарних фраз і двозначних натяків. Але цей тип, здається, випробовував моє терпіння на міцність.

— Ого, яка гаряча штучка. — Він хмикнув, явно розважаючись.

І тут я помітила, що поряд зупинилися й інші дракони. Ага. Здається, я це даремно.

— Я піду, - за спробу ж не поб'ють?

— Це навряд чи. - хвостатий блискавично схопив мене за зап’ястя.

Сильним ривком хлопець потягнув мене до себе, змушуючи зробити крок і буквально влетіти в його обійми.

— Бачиш? Ти й сама до мене тягнешся, - дракон зареготав, а його приятелі одразу ж підтримали ватажка, наче зграя дурних підголосків.

Та як же вони мене задовбали! Ніби весь світ крутиться навколо цих пихатих рептилій та їхньої луски! Я зі злістю зиркнула на дракона перед собою. І вирішила ризикнути.

Використаю вітер. Просто відштовхну його назад.

Але…

Щось пішло не так.

З моїх пальців потекли іскри, а вже за мить у бік дракона понеслася не слабенька така стіна вогню.

— От дідько! - Я бачила, як незнайомець спробував закритися, та тільки йому це мало допомогло.

Все його волосся і одяг миттєво спалахнули, а сам він заревів так, що аж стіни здригнулися.

Ну… Зате більше не приставав.

— Ааааа! Хто-небудь, допоможіть! - Це, до речі, вже я кричала.

І, здається, мене почули, адже вже за мить на голову драконові, який продовжував верещати, вилився потік води. А мене в цей час притиснули до себе чиїсь теплі руки.

Ого. Мені навіть погладили спину в спробі заспокоїти, і... Іскри одразу ж опали, не заподіявши шкоди моєму рятівникові, а я... ганебно розревілася.

— Всі геть! — прогримів чийсь голос зовсім поруч.

Свідки миттєво розбіглися, наче їх тут і не було.

А мені було байдуже. Я просто вчепилася руками в сорочку чоловіка поруч, вбираючи в себе приємний запах тканини і… ридала далі.

В той час як мій рятівник… а вн продовжував мене гладити і навіть щось нашіптував. Ось тільки що саме — я не зрозуміла. Темрява накотилася різко, і я впала прямісінько на нього.

Здається, таке вже десь було... - Це була моя остання думка перед тим, як я відключилася.

Прокинулася я в корпусі цілителів. І перше, що я побачила, — занепокоєну Оллі, яка сиділа біля мого ліжка. Не знаю, як їй вдалося втекти з пар, але подруга була тут.

— Пити, — прохрипіла я.

І миттєво отримала склянку з якимось... відваром?

— Ніс закрий, пахне воно не дуже, — співчутливо порадила Оллі.

Я повірила їй на слово і залпом випила. Помилка.

— Кха-кха! Бррр! - Воно не тільки пахло жахливо, але й на смак було ще гірше.

— Ти як?

— Начебто жива... - Але відчуття таке, ніби по мені випадково проїхався маготанк.

— Шкода, що мене поруч не було. — Оллі злобно примружилася. — Я б тому коз... драконові руки б повідривала! - Подруга не заспокоювалася, згадуючи всі хитрощі і прийоми, але раптом вона зупинилась, немов згадавши щось, та розсміялася:

— Хоча кажуть, ти йому так всипала, що він ще довго буде ходити лисим у багатьох місцях. - Я уявила лисого дракона...

І занепокоїлася. Ой, матусю…

- Він же буде мститися!

— Навряд чи. — Оллі багатозначно потерла руки. — Чула, йому дісталося не тільки від тебе.

— Це як? — я примружилася.

— Кіларіан, той самий, що тебе відніс, пройшовся по всій їхній компанії.

— Пройшовся? — озирнулася, ніби шукала навколо сліди побоїща.

— Та так, що аж пилюка стояла! Навіть не знала, що дракони можуть так своїх молотити. - Я ще більше здивувалася і підозріло подивилася на подругу.

— Хто мене відніс? — Про це, будь ласка, давай детальніше!

Оллі витріщилася на мене, як на безнадійно втрачену геніальність.

— Ти що, зовсім нічого не пам’ятаєш?!

— Ні... — Я чесно похитала головою.

— Ох, Амі… — Вона зітхнула і перейшла в режим «лекція для особливо обдарованих». — Коротше, тебе врятував теж дракон, але не простий, а з вищих. Пам’ятаєш, нам якось лекцію читав один хлопець? - Я задумливо витріщилася на подругу: