Розділ 14. Перший день в новій групі

— Всім привіт! — бадьоро видала я, заходячи в аудиторію з максимально невимушеним виглядом.

Головне — не показувати, що мені страшно. Посмішку ширше, постава впевнена, крок нахабний, наче я тут завжди навчалася. Тільки б не переборщити, бо знаючи себе — ще зроблю з цього циркове шоу…

але у відповідь — тиша. Глуха. Напружена.

Та що там, здається, навіть вода в пляшках на столах завмерла від шоку. Отже, дружби тут не буде…

Я ковзнула поглядом по обличчях водників. Хтось дивився з відкритою недовірою, хтось із цікавістю, але абсолютна більшість — так, наче я прийшла сюди з відром фарби, щоб змінити їхні улюблені бірюзові стіни на криваво-червоні. Цікаво, це вони всіх новачків так зустрічають чи мені просто "пощастило"?

У будь-якому разі, робити з цього трагедію я не збиралася. Все ж мої улюблені цілителі були значно привітнішими. Від цієї думки стало трохи сумно, але я швидко відігнала непотрібні емоції. З гордо піднятою головою пройшла між приголомшеними студентами й обрала собі стіл у глибокому кутку, що здався мені найбільш безпечним.

От і добре. Посиджу в тиші, не буду нікому заважати, почекаю майстра…

Але планам не судилося здійснитися.

— То це ти вчора відьмачок затопила? — раптом почулося поряд.

Я здригнулася — якось непомітно біля мене вже сиділа сіроока блондинка. Посміхалася м'яко, але в очах світилася не лише дружелюбність, а ще й… азарт?

— Я, - кивнула, не бачу сенсу приховувати.

Блондинка схвальнопосміхнулася та продовжила:

— Було круто. Я навіть відлуння твоєї сили відчула. Кажуть, ти і захист майстра пробила. - Я примружилася.

Дівчина явно не з простих. Звідки вона знала? Це ж тільки вчора сталося!

Я знизала плечима, відповідаючи обережно:

— В академії взагалі багато чого говорять. Я б не стала всьому вірити. - От так, без провокацій, без хвалькуватості. Нейтрально.

І… я знову здивувалася, адже моя співрозмовниця серйозно кивнула, а потім несподівано простягнула мені руку:

— Будемо дружити. Я — Селена, а майстер Дестані — моя мама. - От так номер!

Тепер зрозуміло, звідки вона все знала… Я усміхнулася куточками губ і потисла руку дівчини:

— Амелія. Амелія Стайлінг. - Звичка представлятися повним ім’ям взяла гору.

— Приємно познайомитися, Амелія. Я сяду з тобою? - Втім, питання було радше риторичним, оскільки Селена вже зручно влаштувалася поруч, навіть не чекаючи відповіді.

Ну добре…

Я тільки встигла трохи оцінити цю нахабну впевненість, як помітила, що вся аудиторія уважно спостерігала за нашим діалогом. Жодних коментарів чи заперечень, просто мовчазне спостереження. Прекрасно. Отже, я — новий екземпляр у звіринці водників, і вони вирішили не втручатися, поки не роздивляться мене ближче.

Подумати про це детальніше мені не дали — до аудиторії зайшов незнайомий мені майстер і, не гаючи часу, почав лекцію.

За три пари, що ми провели разом, Селена виявилася справжнім джерелом інформації.

— Оцей, що сидить біля вікна, — Едвін, сильний у створенні водних конструктів. А он та дівчина, біля дверей, — Маріка, спеціалізується на маніпуляціях з туманом, може зробити так, що в тій завісі ти навіть власні руки не побачиш. - Я кивала, запам’ятовуючи. Селена не торкалася особистого життя, тільки сухі факти: хто і що з себе представляє як маг.

Корисно. І не надто нав’язливо. Але чому мені здається, що дівчина спостерігала за моєю реакцією?

На обід ми пішли разом і приєдналися до Оллі, яка вже зайняла нам місце.

— Оллі, це Селена. Селена, це Оллі, — представила я дівчат одна одній.

Селена кивнула й усміхнулася, а моя подруга… скептично звузила очі, ніби оцінюючи нову знайому. Але, дякувати магії, жодної ворожості. От і добре. Трикутник дружби — складна штука, але, можливо, вийде.

Поки ми їли, Оллі розповідала, що всі в групі цілителів дуже хвилювалися через мій перехід і, звісно ж, засмутилися. Засмутилися… через мене? Я не очікувала, що вони так переживатимуть. Якось раніше не замислювалася, що вже стала для них «своєю».

— Треба буде з ними поговорити, — сказала я вголос, і подруга схвально кивнула.

Ми з Оллі домовилися зустрітися ввечері у мене, щоб обговорити все, що відбулося останнім часом. Я завжди ділилася з нею майже всім, і цей хаос у моєму житті точно потребував осмислення.

Далі ми з Селеною попрямували на ще одну лекцію з магії води.

— Четверта лекція за день і жодної практики, — пробурмотіла я.

— Звикнеш, — хмикнула моя нова знайома.

— У цілителів на другому курсі все навпаки. Нас зіллям відрами поливали й змушували працювати руками, а тут…

— А тут лекції, лекції, ще трохи лекцій, а потім — іспит, де тобі доведеться все це реалізувати, навіть якщо раніше не пробувала, — з безневинною усмішкою підсумувала дівчина.

Я застогнала. Фантастика! Просто неймовірна методика навчання! Ну що ж, викладачам, мабуть, видніше…

Коли лекційні муки нарешті закінчилися, за мною прийшла майстер Дестані.

— Амеліє, за мною. - Я піднялася, а Селена співчутливо махнула мені рукою, але навіть не зробила вигляду, що хоче приєднатися.

— Чому мені здається, що зараз буде боляче? — пробурмотіла я.

— Бо так і буде, — з усмішкою відповіла моя сусідка.

Чудово! Просто прекрасно! Не можу дочекатися…

Через три години я буквально виповзала з аудиторії.

Ні, серйозно. У мене не залишилося ані сил, ані можливості, ані навіть найменшого натяку на бажання поїсти. Я волочила ноги, немов стара бабуся, що тягне за собою важку корзину з овочами, і єдиною моєю метою було добратися до кімнати й впасти на ліжко обличчям вниз.

Що, власне, я і зробила.

— Краще добийте мене одразу, навіщо так мучити? - Зітхнула і закрила очі, сподіваючись розчинитися у матраці, але одразу ж згадала, що буде зі мною, якщо я вигорю.

Гмм, тоді, мабуть, дякую, майстре Дестані. Навіть якщо ви тільки що змусили мене пережити найгірші три години у моєму житті, все ж таки дякую вам.