Розділ 7. Демонстрація вмінь

Обід зайняв у мене рівно сім хвилин, бо хтось вирішив, що їжа — це лише паливо, а не задоволення. Зате після нього я одразу ж попрямувала до потрібної мені аудиторії, яка, як і слід було очікувати, була наглухо зачинена. Ну нічого, ми люди не горді, можемо і під дверима посидіти. Розмістившись просто на підлозі, я перейшла в «режим очікування», що насправді був більше схожий на «режим залипання».

Скільки я так просиділа — без поняття, але явно не мало, адже прокинулася я з затерплою спиною, німілими ногами й відчуттям, що зараз у мене виростуть вушка й хвіст із цієї незручної пози.

— Адептка… адептка! — голос пробивався крізь сон, наче настирний будильник у понеділок. Судячи з того, як мене трясли за плече, це було далеко не перше намагання мене розбудити.

Відкривши одне око, я намагалася згадати, де знаходжуся, і що це за людина переді мною. Ага, майстер магії води. А я під її аудиторією. Ну й сонце ти моє ясне, Амеліє! Заснула, чекаючи, і тепер виглядаєш, наче чайник, що перебрав окропу.

— Вибачте, майстер. Мабуть, обід виявився надто ситним, — почала я виправдовуватися, піднімаючись із підлоги.

— Або ж ви витратили занадто багато енергії, що набагато ймовірніше, — відрізала жінка, пильно дивлячись на мене. — Ваш ранковий викид енергії був вражаючим — значно вище середнього.

Майстер говорила, а я намагалася розібратися, чи то мене хвалять, чи то вже мимохідь засуджують.

— Ви ж на цілительському? — запитала вона, змусивши мене зібрати свої розкидані думки до купи.

— Так, другий курс, — ляпнула я і сама подумки вдарила себе по лобі. Звісно, другий, адже я ще не проходила перевірку академічним артефактом.

Майстер кивнула, обдумуючи щось своє:

— Думаю, вам варто розглянути переведення на факультет водяної магії. Ваш дар явно не обмежується цілительством.

Я ледь не захлинулася слиною від такого повороту:

— Але ж... у мене магія води проявилася лише кілька днів тому!

— І відразу так потужно. Ви навіть не уявляєте, яке у вас майбутнє, адептко, — в її очах з’явився блиск, який міг налякати кого завгодно. — Але в мене виникло питання: як же вас прийняли? - то ось вона про що!

- У мене до цього ще стихія вітру була. Теж середня, - не аби що, але більшість цілителів і того не мали.

- Тоді зрозуміло. Вітер теж потрібно буде перевірити, міг статися стрибок. Спонтанних проявів не було? - я заперечливо похитала головою:

- Тільки знову вода збунтувалася, - вирішила відразу викласти всі карти, про всяк випадок. 
 
 - Руйнувань хоч не було? - мені здається, чи майстер вже мене побоюється? 
 
 - Ні, я впоралася, - гордо підняла голову, помітивши легку посмішку на обличчі викладачки:

- Це добре. Розберемося з нею пізніше, спочатку ми перевіримо воду, - під час розмови майстриня відчинила двері та запросила мене всередину.

Аудиторія виглядала мінімалістично — величезний простір, три столи, серед яких один викладацький, і жодної зайвої дрібнички.

— Ну, Амеліє, покажіть, що ви вмієте. Тільки нічого вигадливого, найпростіше, — попросила майстер, складаючи руки на грудях.

А я задумалася. Найпростіше? Сьогоднішній ранок явно не підходив під цю категорію. Але от водні батоги у вигляді перевернутої вісімки виглядали цікаво. І головне — їх я вже вміла робити.

Закривши очі, я уявила магічні сплетіння, як читала у підручнику, і почала наповнювати їх силою. Виходило навіть краще, ніж зранку — вісімка була значно більша й оберталася, наче на виставці. Майстер застигла, дивлячись на моє творіння, і я відчула щось схоже на гордість. От, значить, не дарма мені казали, що я талановита!

— Амеліє, припиніть вливати силу! — голос майстра раптом повернув мене до реальності.

Але було занадто пізно. Петлі почали неконтрольовано розростатися, і... бабах! Річка Оквітана знову затопила все, що бачила.

— Неймовірно! — видихнула майстер.

— Та це ви ще не бачили моєї магії вітру, — пробурмотіла я, стікаючи водою.

Майстер упала поруч зі мною і раптом вибухнула сміхом. Її заразливий регіт змусив мене розсміятися разом із нею.

— Ви прийняті, Амеліє. Але над концентрацією ще треба добряче попрацювати.

А я, мокра та щаслива, радісно закивала:

— Звісно, майстре. Обіцяю більше не топити академію. Ну, майже.