Розділ 6. Дракони на місії: я не та, кого ви шукаєте

Амелія

До їдальні я мчала, наче лань, вважаючи себе вправною майстринею стрибків через пороги. Не хотілося натрапити на когось із тих, хто постраждав від моєї магії, що так невчасно розбушувалася. Як кажуть: «моя хата з краю, нічого не знаю». Тому я спішно зайняла один із столиків у кутку, перевіряючи наявність брошки на своєму одязі. Адже ж у мене з втратою речей - це ціла традиція. В таку годину в їдальні народу майже не було, оскільки більшість ще навіть не приїхали з дому, тому на роздачі я спокійно вибрала все, що мені сподобалося, і почала жувати.

Думки в голові роїлися галасливим натовпом. З одного боку, я раділа, що потенціал моєї другої стихії зріс, а з іншого - стало трохи страшнувато: не накоїти б справ. Хоча я все ж сподіваюся, що майстер мені допоможе. До обіду експериментувати краще не буду, посиджу в кімнаті, наче миша, і почитаю підручники. Все ж варто підготуватися теоретично, перш ніж робити щось ще більш безглузде.

Тому після ситного сніданку я поспішила повернутися до себе в кімнату. І тут я майже зіштовхнулася з цілою юрбою дівчат у холі. Виявляється, у нашому гуртожитку живу не тільки я, але й ще ціла армія! Я пробиралася крізь цей натовп, чуючи їх шепіт:

- «Дракони в гуртожитку!»

- «Кажуть, вони когось шукають!»

- «Той красень собі дівчину, мабуть, вибирає. Може, я йому підійду…»

Дивно все це. Що дракони могли забути в нашому гуртожитку? Наскільки я знаю, вони собі пару вибирають серед своїх, а ось істинна пара іншої раси — це, мабуть, виняток. Але, чесно кажучи, яке мені до цього діло? Потрібно якнайшвидше прошмигнути до себе. І, чим швидше, тим краще.

Вже закриваючи двері своєї кімнати, я помітила, як один із цих драконів з'явився на нашому поверсі. Ось тільки гостей мені зараз для повного щастя не вистачало! Я поспішила закритися, відступаючи від дверей. Не знаю чому, але чомусь я відразу злякалася. Вони мене не знайдуть! Я опустилася на край ліжка й почала тихенько відстібати брошку від піджака. Крилатик одразу повернувся до своєї початкової форми і почав літати по кімнаті.

- Е, ні! Так не піде. Або ти заспокоїшся зараз же, або я за себе не ручаюсь! — гримнула на малого, який все ж, мабуть, відчув моє хвилювання, тому одразу почав кружляти навколо мене, але робив це настільки тихо, що я ледве його помічала.

А через кілька хвилин у двері постукали. Паніка, що накопичувалась весь цей час, тільки посилилася, і я подумки почала повторювати: «Мене тут нема, мене тут нема, мене тут нема!» Стукіт повторився, і я сильніше заплющила свої очі, зливаючись з оточуючим середовищем.

Аж тут з-за дверей почулися голоси:

- «Дивно. Я бачив, що сюди хтось увійшов, а зараз нікого не відчуваю».

- «Я також її бачив. Точно нікого немає?»

- «Точно, я просканував весь простір. Здалося, може?»

- «Мабуть. Йдемо далі?»

- «Йдемо».

Розмова незнайомців поступово затихла, і я, нарешті, змогла видихнути. Не помітили. Але от дивина: голоси звучали дуже чітко, ніби хлопці знаходились прямісінько тут, переді мною, хоча двері були закриті. І ще… як тільки дракони віддалилися, Крилатик кинувся до дверей, немов збирався йти за ними. О, цього я точно не могла допустити!

- Кому сказала не висовуватися? — прошипіла, і малюк, опустивши крильця, повернувся до мене. — І не треба тут грати з моєю совістю. Я ж просила!

Переживання трохи відступили, і я нарешті взялася за підручники. Час тягнувся дуже повільно, я здригалася від кожного шуму, але нічого більше не відволікало мене від мого "копання" в собі. І, власне, чого я так злякалася? Ну, зайшли б вони до мене, пошукали чого їм там треба та пішли. І що? А я розвела тут паніку. Тепер не можу зосередитись на читанні важливого матеріалу. Як мені тепер до майстра йти? Може, і не варто… Та я все одно спробувала почитати ще, і… щось вийшло. Книга в решті решт зрушила з мертвої точки!

Тренуватися зі стихією я все ж не ризикнула — не хочеться ще більше сюрпризів. Тому всі свої заклинання прокручувала у голові. І ось, щойно я відволіклася від підручника, як тієї ж миті гикнула від несподіванки. Біля мене крутилася спіраль з водних батогів.

- «Що це в біса таке?» — Я ж тільки в голові все прокручувала, не використовуючи магію!

Пам'ятаючи свої минулі невдачі, я зосередилася і почала акуратно рухати перевернуту вісімку до умивальника, ледве досягнувши якого, відпустила воду. Вона з шумом осіла, і я нарешті змогла зітхнути. Фух! На волосок від підмоченої репутації.

Час до обіду я відлічувала майже по секундах, і як тільки він настав, я підхопила сумку, знову запропонувала Віснику прийняти зручну форму та поспішила до їдальні. Швиденько пообідаю і потім — до аудиторії майстра. Навіть якщо її не буде, я зможу почекативчителя там. Все ж безпечніше, ніж тут.

Кивнувши своїм думкам, я так і зробила.