78. Побачення – це здорово

Не дивлячись на моторошну холоднину, після обернення у драконицю, мені було цілком комфортно. Ми трохи порадували око місцевим жителям, які особливо бурхливо вітали мене, адже вважалося, що біле забарвлення було у крижаних до того, як вони втратили другу іпостась. Я дозволила погладити свій бік одному сміливому хлопчику, а після нього до мене кинулась ціла низка дітей, і всім їм неодмінно хотілося торкнутися білої дракониці.
Дочекавшись, коли потік охочих нарешті вичерпається, я розправила крила і зробила крок уперед, відриваючись від землі. Крила тієї ж миті перехопила управління тілом, і ось ми вже летимо над засніженою рівниною. Я широко розплющила очі, насолоджуючись видовищем, що відкрилося переді мною.
Наближаючись до кордону, я відчула невелику втому, але ми відразу домовились, що Х'юмленд перетнемо без зупинок, і тільки в Драгонії можна буде розслабитися і дозволити собі відпочинок біля того озера, що запам'яталося мені ще з першого візиту на батьківщину драконів, яка тепер уже стала і моїм будинком.
Сімейство Вінгедів вирушило у бік Сайнії, а ми ж з Кіларіаном вирішили влаштувати пікнік на березі озера. Шкода тільки, що в нас нічого для пікніка немає, але нічого, головне, що ми вдвох у гарному місці, чи це не щастя?
І яке ж було моє здивування, коли приземлившись, ми опинилися біля найкрасивішої альтанки, прикрашеної квітучими кущами, усередині був невеликий столик і диванчики, а в кутку стояв кошик з їжею та одягом для мене.

- Кіл, але як? - Ледь одягнувшись, я поспішила обійняти чоловіка.

- Це була одна зі сходинок моєї тобі пропозиції, але у нас все пішло не за планом, - мій дракон усміхнувся, цілуючи обидві мої щоки та ніс, а я фиркнула, притягаючи його ближче.

- Ти знаєш, що я люблю тебе? - Щоразу вимовляти це було все легше.

- Знаю, маленька, я ж у тебе такий чудовий, хіба можна мене не любити? - Він скорчив розчулену пику, а я голосно розсміялася. - Перекусимо? - Правильна пропозиція, на яку я зрозуміло погодилася.
У нас позапланове побачення, і це чудово.

Північної провінції. Астелія
Після всіх подій я все ніяк не могла заснути, так і лежала поверх ковдри, подумки повертаючись до літньої резиденції короля. Було моторошно, і це липке почуття не хотіло мене покидати.
Дивний стукіт змусив мене виринути з задушливих спогадів і піднятися з ліжка, кинувшись до вікна, за яким і лунав дивний шум.
Відсунувши фіранку вбік, я виглянула на вулицю і помітила Ірміана, що тупцював внизу. І що йому треба? Побачивши мене, хлопець швидко замахав рукою, пропонуючи спуститись. Ага, варто мені вийти з кімнати, як я одразу розбужу весь будинок.

- Не можу, - прошепотіла одними губами, але хлопець мене зрозумів.

- Стрибай, я тебе спіймаю, - подав він мені геніальну ідею, і я замислилась. А якщо я ризикну? Чи варте воно того?
Чи я довіряла крижаному магу? Я порилася в собі, намагаючись знайти відповідь на це питання, і з подивом зрозуміла, що так. Він викликає у мене довіру. І так, я хочу спробувати дізнатися про цього хлопця більше.
Я акуратно кивнула і поспішила до шафи, де знайшла тепле вбрання для нічної прогулянки. Після перевдягання я відчинила вікно і розмістилася на підвіконні, дивлячись прямо на Ірміана. Той виставив руки вперед, приготувавшись мене ловити. Я зволікала всього мить і стрибнула, довірившись хлопцеві внизу. І він не розчарував. Легко спіймавши, крижаний маг відразу притиснув мене до свого тіла, не поспішаючи відпускати.

- Привіт, красуне, - Ірміан легко усміхнувся і цмокнув мене в підборіддя.

- Привіт, - несміливо посміхнулася йому у відповідь.

- Ходімо трохи прогуляємося, - хлопець поставив мене на сніг і відразу ж узяв мою руку в свою, пропонуючи знову йому довіритися. Я неквапливо кивнула, і ми пішли зимовим садом. Я мовчки йшла за задумливим хлопцем, боячись і слово сказати, щоб не видати своє хвилювання. Невже це моє перше побачення?