Глава 76. Розмова з сестрою

Після не дуже приємного обіду ми поспішили відкланятися, подякувавши господарям замку за привітний прийом. Невдоволена нашою з сестрою поведінкою матінка всю дорогу мовчала, батько ж із цікавістю перемовлявся зі старшим Вінгедом, ось кому було справді комфортно в компанії драконів.
Я взяла Асті під руку і запропонувала трохи відірватися від родичів, починаючи особисту бесіду:

- То що там сталося у резиденції? - Я подивилася в очі сестрі, чекаючи чесної відповіді.

- Та нічого такого. Мене приспали під час балу та викрали, прокинулася я в літньому палаці. Амі, король… він такий страшний. Ніколи не бачила таких одержимих чоловіків, - пошепки видала Астелія, а я з розумінням кивнула.

- Він тебе образив? - Усвідомлювати, що сестра могла постраждати через мене, було страшно.

- Не встиг, Ірміан його вирубив.

- Цей крижаний якийсь темний коник. Як він опинився там? Чому пішов за тобою? – я розмірковувала вголос.

- Під час нашого з ним танцю крижаний примудрився повісити на мене маячок, а коли я зникла разом з шатеном, тут він і забив на сполох, але замість того, щоб повідомити батька, сам вирушив на пошуки мене, - невже сестричка його виправдовує?

- Дивно, що Верховний Лорд нічого не запитав про хлопця, який викрав тебе. Або вони в курсі хто це був, або їм це не вигідно, - занадто багато приховують жителі півночі, і якось боязко довіряти їм своїх рідних. - Може поговорити з Вірраліаном і попросити забрати вас до Драгонії? – Ці думки не залишали мене вже кілька днів, і ось я вперше наважилася їх висловити.

- Думаєш, там буде краще? Якщо тобі пощастило з чоловіком, це нічого не означає. До того ж Семеро обіцяли нам захист, а батько за це дав обіцянку, що ми з Кірою вийдемо заміж за жителів півночі... - видала мені Асті, приголомшивши цією заявою.

- Що!? - Надто голосно відреагувала я, і всі обернулися в наш бік. - Як він міг? – Продовжувала обурюватися, а сестра лише знизала плечима:

- Ми все одно бігли зі столиці, і чоловіків довелося б обирати тут, то яка різниця? - І вона ще питає?

- Але ж вас позбавили всякого вибору! Я поговорю з батьком. Короля стратять, можливо, ви зможете повернутися додому, - розпалювалася я все більше.

- А що це змінить? Ірміан звичайно той ще випендрежник, але він мені подобається. Думаєш інші будуть кращими? - Я дивилася на сестру, і не знала що відповісти.

- Значить Ірміан, - промовила швидше для себе. - Ти впевнена?

- Подивимося. У будь-якому разі зараз я планую веселитися та насолоджуватися походами на бал, а потім вступлю до академії. Думаю, на той час я зможу його розкусити. - Асті усміхнулася своїм думкам, а в мене на душі було неспокійно. Адже це моя провина, що сестри опинилися тут.

- А Кіра? Як вона? - Допитувалася я.

- Ти думаєш вона дозволить видати її заміж насильно? - Хмикнула сестричка. - Та вона швидше виведе всіх хлопців на півночі! - Вона засміялася, а я задумалася.
І що мені з усім цим робити? Думаю, варто обговорити це все з батьками та Вірраліаном, питання потрібно вирішувати, пускати все на самоплив не можна.
Розмова затихла сама собою, як тільки ми підійшли до маєтку, в якому проживали зараз мої рідні. Біля самих воріт нас зустрічала занепокоєна Кіра, але її обличчя відразу розгладилося, щойно вона побачила нашу процесію. Так, на нас дивилися всі, кому не ліньки, все ж таки така рідкість - дракони в північній провінції.

- Асті! Амі! - Молодша підбігла, повисаючи на нас із сестрою, а ми дружно уклали її в обійми, - Я переживала! І сумувала! А ще я місця собі не знаходила, коли матінку з батьком викликали до замку! - Кіра продовжувала ділитися з нами, а ми посміхалися.
Як же добре знову опинитися разом. Я дуже за вам сумувала, мої дорогі.