Глава 70. Погостювали, і досить

Літня королівська резиденція. Астелія

- Доброї ночі, дитино. Радий вітати тебе у себе в гостях, - я обернулася в бік того, хто говорив, і побачила короля Х'юмленда власною персоною. Він сидів у кріслі біля ліжка та посміхався.

- Здрастуйте, - я привіталася лежачи, бо поки що не могла навіть до пуття поворухнутися, не кажучи про те, щоб підвестися. Думки металися в голові, але сама я намагалася не видавати своєї розгубленості, - А що сталося? Чому я тут? - Я зобразила нерозуміння, сама ж потихеньку почала рухатися по ліжку до краю, дюйм за дюймом наближаючись до дверей, сподіваючись на втечу.

- Я запросив тебе погостювати у літньому палаці. Повечеряємо? – Монарх показав мені на низький стіл перед собою, на якому красувалися різноманітні закуски. Їсти мені зовсім не хотілося, але я кивнула, погоджуючись, а сама тим часом почала переглядати шляхи відступу.
Король присунув столик до ліжка, і я обережно спустила ноги на підлогу, намагаючись прийняти сидяче положення. Виходило не дуже, але мені було важливо змусити кінцівки рухатися. Лежачи це робити було незручно, та й могло викликати підозри, а ось сидячи – саме воно. Начебто намагаюся позбутися неприємних відчуттів у всьому тілі, а насправді повертаю йому рухливість.
Монарх тим часом взяв стиглий персик і почав позбавляти його від кісточки, я негнучкими руками вирішила повторити його подвиг, але в мене нічого не вийшло, фрукт покотився по підлозі.

- Що ж ти як маленька, все з рук валиться, - чоловік узяв маленький ножик для фруктів і відрізав невеликий шматочок, відправляючи його мені в рот. Я проковтнула, не прожувавши, і відразу закашлялася, викликаючи у нього сміх, - Яка ж ти кумедна, шкода, що не сестра, ви навіть зовні чимось схожі, але пахнеш ти по-іншому.

- То може ви мене відпустите? Я ж лише нікчемна копія своєї сестри, навіщо я вам? - з надією подивилася на монарха, але він лише похитав головою:

- Поки що не час. Завтра я відправлю твоїй сестричці лист, де наполегливо порекомендую відвідати мене, - він сито усміхнувся, передчуваючи зустріч з Амі, а мене мало не пересмикнуло від виразу на обличчі правителя. І це голова королівства?
Але мої емоції схоже не сховалися від короля, тому що він відкинув ножичок убік і зло схопив мене за горло, стискаючи пальцями і заважаючи мені вдихнути хоча б ковток повітря. Я безладно забилася руками, влучаючи монарху по обличчю.

-Ах Ти погань! - Він розтис захоплення, замахуючись, щоб вдарити.
Сил, щоб опиратися атаці в мене не залишалося, я судомно хапала повітря, легені палило вогнем, як раптом побачила, що чиясь рука перехопила долоню монарха і хтось сильним ударом відправив тіло нелюда в стіну. Король відразу втратив свідомість, голосно падаючи на підлогу.

- Асті, ти як? – темноволосий чоловік взявся долонями за моє обличчя, а я спробувала посміхнутися, слабо прохрипів у відповідь:

- Начебто нормально, - картинка навколо стала каламутнішою, і я провалилася в рятівну темряву.