Глава 69. Перший політ комом, і хто б сумнівався?

Цілий день ректор разом з наставником навперебій впихали в мене знання, доступні драконам майже з народження. Я ж намагалася вбрати їх у себе, але на третій годині розповідей чоловіків мозок мій злегка перегрівся і сигналізував про перенасичення інформацією. При цьому погляд мій набув шаленого відтінку, а руки мимоволі стискали в руках шубку Чіпа.

- Так, здається вона нас припинила розуміти, робимо перерву, - спостережливості голови академії можна тільки позаздрити, адже саме він зупинив магістра Астеріана, що розійшовся у своїх поясненнях.
Я вдячно посміхнулася ректорові і з чистою совістю заплющила очі, намагаючись розкласти отриману нещодавно інформацію по поличках. Отже, що ми маємо? Я, що росла з дитинства як людина, звикла керувати не тільки розумовим процесом, а й контролювати будь-які пересування свого тіла. І тепер мені пропонують, цитую: «Потрібно відступити, віддати нитки управління м'язовою масою своєї другої іпостасі, у якої в крові закладено літати». Тобто маю розвалити свою тушечку, і не намагатися щось зробити, нехай Крила сама змушує тіло пересуватися, а мені, як сторонньому пасажиру, залишається тільки дивитися і насолоджуватися польотом.
Ні, тут все більш-менш зрозуміло. Питання стояло в іншому – як це зробити?

- Ми так можемо і тиждень розповідати, тут треба пробувати, - наставникові набридло топтатися навколо мене, і він запропонував слушну ідею. - Клич Кіларіана, - а це він уже нахабно командує моїм бурундучком. Знайшли собі білку на побігеньках.
Моє звірятко було тієї ж думки, тому запитливо глянуло на мене, довелося кивнути, підтверджуючи. Чим швидше ми приступимо до практичної частини, тим краще. Та й якщо чесно мені дуже хочеться політати. Чоловік відразу прибув на полігон, і ректор скомандував нам обертатися. О, це ми вже вміємо. Мить, і перед ними стоять два найгарніші дракони. Ультрамариновий красень одразу підійшов до мене (до нас, поправочка на Крилу, що гиркнула на мене) і потерся своєю головою. Щасливі "ми" забурчали, насолоджуючись довгоочікуваною ніжністю, але глава академії обламав нас при корені:

- Потім помилуєтеся, зараз займемося справою, - ось так завжди. - Амелія, спробуйте відмовитися від управління процесом пересування, передаючи його дракониці.

«Я овоч, я стиглий гарбуз на полі», - це була моя стратегія, і вона в принципі спрацювала, моя тушка відразу впала на п'яту точку, а Кіл при цьому дивно загарчав, чи не сміється він?
Крила поспішила виправити мою помилку і ось ми вже стоїмо на двох лапах, перебираючи крилами. Оце такої, тепер я відчуваю їх! Моя дракониця почала набирати розбіг і ось ми вже відірвалися від землі, чоловік одразу ж поспішив за нами, страхуючи в польоті.
І хоч моя білокрила красуня була народжена ширяти, я помітила, що їй це дається далеко не так просто, відчула, як напружилося все наше тіло, коли ми піднялися вище. Ще і ще. Просто непередаване почуття! Я прагнула до хмар, і чітко уявляла собі, як ширяю в небі, як махаю крилами, змушуючи тіло піддаватися моїм уявним наказам.

"Ем ... Не хочу тебе лякати, але ти знову перехопила управління", - спокійний голос Крили пролунав набатом у голові. Я що!? Нас одразу ж тріснуло, і одне наше крило почало завалюватися на бік. Не панікуй! Тримайся рівніше», - ага, легко сказати.

«Забери! Забери це бісове управління! Я не хочу розбитися! - все сильніше панікувала я, і нас нещадно трясло, а земля почала прискорено наближатися. «Ой, матуся! Я не хочу вмирати! Адже я ще зовсім молода!» - Думки гарячково скакали в голові, і тут я відчула тверду опору під ногами, або лапами, зараз виходило туго щось розуміти.

"Ми врятовані", - видихнула моя дракониця, коли наша тушка впала на спину ультрамариновому дракону.

"Амі, не хочу тебе засмучувати, але ти як би важка", - голос Кіла прозвучав у мене в голові, але я навіть не встигла здивуватися, тому що Крила знову перехопила керування тілом, і ми відірвалися від рятівної спини чоловіка.
Ми знову ширяли, повертаючи собі насолоду від польоту. І все б нічого, але не буває в мене без пригод. Я відчула, як одна зі сполучних мене з близькими ниток натяглася, і сильне переживання накрило мене з головою. Щось трапилося? Комусь погано? Хотіла вже попросити Крилу спуститися, щоб перевірити, але чітке усвідомлення біди прийшло від моєї сестри Асті, не знаю як, але я це виразно відчула.

"Амі, що відбувається?", - не знаю як, але чоловік завжди знає, коли зі мною щось не так.

«Асті, з нею щось трапилося!», - відповіла своєму дракону, а сама почала судомно розмірковувати, що мені робити далі.

«Летимо», - рішення прийшло одразу, і я підказала його Крилі. Дракониця і не думала чинити опір, у цьому вона була зі мною згодна. Ми поспішили вперед, перетинаючи захисний купол полігону, а далі я інтуїтивно попрямувала по нитці, що зв'язула нас із сестрою, Кіларіан мчав за нами, а внизу щось кричали наставник і ректор академії. Вибачте, панове, не зараз. Пізніше мене покараєте.
Ми стрімко наближалися до кордону, чоловік намагався мені щось сказати, але я настільки зосередилася на пересуванні, що просто не могла відволіктися на щось інше. Ось уже попереду була видна магічна стіна, що розділяла імперію та королівство. Я внутрішньо стиснулася, чекаючи потужного удару, але перешкода ніяк не відреагувала, пропускаючи нас у Х'юмленд. Хотіла було порадіти, але тієї ж миті помітила, що ми залишилися самі, кордон не пустив мого чоловіка, змушуючи залишитися по той бік від стіни.

"Що робимо?", - Крила була зосереджена, і куди тільки весь її сарказм подівся?

"Летимо далі", - прийняла я за нас рішення, і ми рушили вперед.
Нитка, що зв'язує нас із сестрою, натягнулася і почала різко пульсувати. Щось не так!

«Прискоримося!», - але драконіцю і не треба було просити, вона сама все чудово відчувала і шмигнула вперед якнайшвидше.
Тримайся, Асті! Ми вже в дорозі!