Глава 63. Емоції та перевтілення нерозривні

Амелія
Прокинулася я, коли на вулиці вже світило сонце, і хотіла солодко потягтися, але вчасно згадала, що поряд зі мною чоловік. Тому я спробувала акуратно вивільнитися з обіймів Кіла, щоб привести себе в порядок і підготуватися до його пробудження.
Але варто мені було заворушитися, як гарячі долоні міцніше притиснули мене до не менш гарячого тіла.

- Доброго ранку, маленька, - промуркотів він як ні в чому не бувало, а я між іншим не причесана, та й костюм одягала похапцем. Загалом, зовсім не готова показувати себе дракону.

- Слухай Кіл, - почала я і осіклася. А взагалі-то він вже бачив мене різну, і не повинен звалитися без тями, спостерігаючи невеликий безлад на голові і в одязі його дружини, у мене між іншим привід був серйозний. Та й ще я тут ніби драконом стала, якщо він не в курсі. Чоловік терпляче чекав, доки мої думки взамуються, а я навіть вирішила переконатися, чи не заснув він, поки я вдавалася до глибокого аналізу наших з ним стосунків. - Втім, неважливо, - закінчила свою змістовну промову, і мій чоловік хмикнув.

- Ти сьогодні багатослівна, як ніколи, - схоже, настрій у Кіла був чудовий, так і не скажеш, що ще недавно він лежав непритомний, болісно реагуючи на будь-який дотик.
Тієї ж миті я схопила зап'ястя чоловіка, жадібно розглядаючи візерунок, що відновився.

- Але як? - коханий відразу ж зрозумів про що я, і просто знизав плечима.

- Вчора було дуже боляче, а сьогодні я прокинувся сповнений сил, і якби не спляча ти, то із задоволенням проковтнув пару-трійку котелків їжі, дуже вже голодний, - зізнався мій чоловік, і я поспішно зіскочила з ліжка, готова хоч тепер бігти в їдальню за сніданком для дракона.

- Може попросимо Льоту? - тонко натякнув Кіларіан, і обличчя, що з'явилося на стіні, підморгнуло моєму чоловікові та знову розтануло, пообіцявши доставити все в кращому вигляді.

- А поки ми чекаємо, може все ж таки розкажеш що вчора сталося? - поцікавилася нарешті я, і дракон сумно зітхнув.

- Так-так, нам теж хотілося б про це дізнатися, - у дверях з'явився ректор академії, а за ним у палату увійшли батьки Кіларіана, його брати та деякі з викладачів. Та тут ціла делегація, як я подивлюся.
Кларіс одразу розштовхала чоловіків і почала обіймати мене та свго сина.

- Дорогі, ви як? - Ось кому важливіше було наше самопочуття, а не якісь там розбірки.
Кіларіан зробив кілька кроків на місці, і почав свою розповідь. А в міру усвідомлення почутого я крок за кроком відступала від нього.

- Амі, ти чого? - Він з підозрою глянув на мене.

- Тобто таке воно твоє кохання, так? Одже, варто було тобі побачити дівчину, схожу на мене, як ти відразу вирішив, що я зібралася в загул, та ще й зі сторонніми чоловіками? - Вимовляти це було ще болючіше, ніж відчувати, і я навіть не відразу усвідомила, що говорю все це в присутності такої кількості свідків.

- Амі... прошу, - чоловік наблизився до мене, але я одразу ж спробувала збільшити відстань між нами.

- Кіле, не підходь. Мені треба заспокоїтись. - Начебто що тут такого, так? Але його недовіра поранила сильніше, ніж ритуальний кинджал.
Думки мої почали плутатися, а задушлива образа стиснула груди. Я відступила, почувши приречене «вибач» від свого чоловіка, хотіла було щось відповісти, але світ навколо мене похитнувся, з'явилися яскраві фарби і у відповідь пролунав мій розгублений рик:

- Гриигх, - чорт, здається, я це не контролюю.

- Красуня, яка ж вона гарна, - почулося з усіх боків, але я заплуталася в лапах і хвості, і зовсім не граціозно впала на своє майже м'яке місце.

- Амі! - Кларіс перша кинулася до мене і обняла, намагаючись заспокоїти. Ага, легко сказати. Мені зараз зовсім не можна назад в людину звертатися. Такого конфузу я просто не переживу.

Північна провінція Х'юмленда, резиденція Сімох

- Ви можете заходити, - тихий голос секретаря пролунав у приймальні, і я виринув зі своїх важких дум. Зараз все вирішиться.

- Дякую, - я кивнув чоловікові і відчинив двері перед собою. Семеро сиділи кожен на своєму троні, і їхні погляди звернулися до мене. - Доброго ранку, Ваші Світлості, - привітався з ними, і відповіддю мені були легкі кивки головою. Що ж, це можна вважати привітним прийомом.
Я ввійшов і встав посеред зали, завмерши в очікуванні. Це вони мене запросили, їм і розпочинати нашу бесіду.

- Ваша дочка Амелія Стайлінг, Ви знали, що в неї прокинулася дракониця? - Ось так у лоб запитав у мене один із Сімох, а я ошелешено глянув на чоловіка, намагаючись переварити отриману інформацію.

- Ні, - коротко відповів на запитання, і трохи похитнувся. Дракониця? Але звідки?