Глава 58. Друг пізнається в біді

В обід я попередила чоловіка, що ввечері ми матимемо невеликі дівочі посиденьки вдома. Кіларіан якось невизначено хмикнув і попросив не наробити шкоди, тоді як сам планував вирушити з друзями до «Академічного». Я на підколку чоловіка ніяк не відреагувала, зробивши невинні очі, і поспішила на свої додаткові заняття, мені не терпілося почати відпрацьовувати вивчені напередодні ввечері постаті.
Наставник сьогодні був надзвичайно похмурий, і на запитання відповідав однозначно, ніби був десь далеко звідси. Після третьої спроби розворушити викладача я покинула цю невдячну справу і почала відточувати вміння поводитися з силою. Вибравши жароміцну мішень, я почала закидати її файєрболами різної величини, завдяки допомозі магістра я вже могла сяк-так управлятися з потоками, хоча до досконалості мені все ще далеко, але як кажуть головне практика.

- Щось трапилося? – я знесилено впала поруч із наставником на лаву, і він одразу ж відірвався від підручника в руках.

- Це так помітно? - Я кивнула на запитання, а чоловік уважно подивився на мене, - Невеликі проблеми в сім'ї, завтра мене не буде, тому продовжиш сьогодняшнє заняття сама, у тебе непогано виходить.

- Ви навіть не дивилися, - обурилася я, але чоловік мені хитро посміхнувся.

- Я весь час спостерігав за тобою, ти просто не помічала. І так, від вибору руки залежить рівень атаки, ти вірно помітила, магія, як і фізична сила потребує тренування.

- Але звідки ви...

- Я ж говорю: я спостерігав, - посміхнувся наставник і поспішив на вихід із полігону. - Побачимося після вихідних, Амеліє.

- До побачення, магістре Астеріан, - вигукнула я йому в спину, що вже входило у мене в звичку.
Удома я зустріла вже зібраного Кіларіана, який цмокнув мене в маківку, розповідаючи про приготовлені для нас закуски. Золото, а не чоловік!

- Ти мене балуєш, - посміхнулася своєму щастю і поспішила його обійняти.

- Добре відпочиньте, маленька. Я повернуся пізно, так що лягай спати, не чекай на мене, - я задумливо кивнула, а Кіл попрямував до дверей.
Що ж, влипати в неприємності сьогодні ми точно не плануємо, а пообговорювати і скласти план – це святе. Весело посміхнувшись, я попрямувала до ванної кімнати, сподіваючись, що дівчата скоро прийдуть.
І як у воду дивилася: варто мені вийти з рушником на голові, як на стіні з'явився обличчя Льоти, а в двері постукали.

– Це Христина, – повідомила мені «академія», – Я їй вже відкрила.
І ось ми вже втрьох сидимо на кухні та уплітаємо за обидві щоки частування, приготовлені моїм чоловіком.

- Це просто ідеально, - жмурилась задоволена Льота, а Христя шалено кивала головою, підтримуючи «академію». - Він у тебе кухар від богині.

- Сама від нього в захваті, - чесно зізналася я дівчатам.
А тільки-но з їжею було покінчено, як вони відраз ж на мене накинулися з розпитуваннями:

- Ну так що? Що там у тебе за план?

- Тут загалом така справа. Спочатку я хотіла, щоб ректор використав закляття правди, але тут дуже складно, та й можна потрапити у халепу. А якщо й нам перепаде, то ми можемо розповісти про свою причетність до того, що відбувається, тому в мене виникла інша ідея, не менш дієва, до слова. - Дівчата не змовляючись схилилися ближче до мене, і я повідомила їм свій підступний план.

- Отакої ... Амі, з тобою краще не сваритися, - шановливо хмикнула Христина, а я скромно опустилася. І нічого такого, просто треба показати дядькові подруги справжнє обличчя його протеже.
Після цього ми сиділи і ще довго обговорювали, як вивести професора Сербіан на чисту воду. Деякі пропозиції подруг були надто забавними, тому ми сиділи шумно і час від часу наш сміх розносився по всьому будинку, сподіваюся сусіди не будуть обурюватися. Хоча Льота мені обіцяла звукоізоляцію на стінах.
Все змінилося в одну мить: ось Христя видає свою «суперську» ідею, ми підтримуємо її гучними коментарями, і я хочу внести свій внесок у дружню вигадку, але гострий біль пронизує все моє тіло, змушуючи мене закричати, втрачаючи зв'язок з реальністю.

- Амі! Що трапилося? - Мене оточують стурбовані подруги, а я корчуся від чергової пекучої хвилі.

- Кіл… Щось із чоловіком, - хрипким голосом видаю я, намагаючись стати на ноги.

-Що робити? Що робити? – замількотіла по кімнаті Льота, а Христина вже біжить надвір:

- Я покличу дядька! - Кидає вона вже на виході.
Біль потихеньку відступає, і я пориваюсь встати, адже мені треба бігти, десь там страждає мій чоловік. Чіп стурбовано в'ється біля мене, щось попискуючи.

Недовго думаючи, я вискакую з дому, і прямую до стоянки возів, застрибуючи в перший із них і з благанням у голосі прошу візника поспішити.

- Буде зроблено, юна міс, - чоловік швидко посідає своє місце, і ми зриваємося вперед.

«Хоч би встигнути!», - б'ється в моїй голові відчайдушна думка.