Глава 56. Мій коханий чоловік

Додому ми поверталися чи не навшпиньки, боячись ще більше роздратувати мого чоловіка, але яке ж було наше з Чіпом здивування, коли в будиночку ми зустріли усміхненого і щасливого Кіларіана. Ми навіть перезирнулися зі звірком, чи нам не здалося? Але як не дивно дракон хозяйнував на кухні в доброму настрої, і навіть співав якусь пісеньку.

- А, ви повернулися. Іди мий руки і гайда за стіл, - мій чоловік розплився в посмішці, і я несміливо відповіла йому тим самим.

- Кіле, все гаразд? - Повернулася я з ванної кімнати.

- Все просто чудово, - промуркотів мій чоловік, цілуючи мене у скроню, заспокоївшись, я лише знизала на це плечима і сіла за стіл. Ну і добре, мені навіть краще, не довелося виправдовуватися.
Смачно повечерявши, я підхопила отриману від наставника книгу і зі зручностями розмістилася в кріслі, взявшись читати. Перші розділи підручника поставили мене в глухий кут, занадто все сумбурно там було, тому довелося перечитувати кілька разів, але далі справи пішли трохи жвавіше, і до сьомого розділу я вже впевнено намагалася повторити керівництва з книги. Силу я, зрозуміло, не вливала, а ось звичайні рухи пальцями було б непогано завчити.
На дев'ятому розділі я хотіла було здатися, тому що там для мене йшла просто якась драконяча грамота, але Киларіан, що прийшов з фруктовим перекусом, вирішив врятувати свою недбайливу дружину від самоїдства.

- Тут все просто, - ага, це я просто така тугодумка, - от подивись уважніше, - він показав мені на намальовану в підручнику фігуру, і паралельно почав зображати її в повітрі пальцями.

- Ось коли ти її робиш, то це легко, але ось у мене повторити все це в житті не вийде! - Розійшлася я не на жарт, критикуючи свої учнівські здібності.

- Ти просто ще не пробувала, а вже опустила руки, - не погодився зі мною дракон.

- Та я вже сотню разів спробувала, і все аж ніяк! - Мої пальці склалися чи не в дулю, але "простенька" фігура з книги у мене так і не вийшла.

- Іди сюди, - Кіл постукав долонею по краю ліжка, і я слухняно перемістилася до нього, мене відразу обійняли зі спини, а моя рука опинилася в міцному чоловічому полоні. Думки відразу ж попливли не в той бік, але чоловік мене обсмикнув, - Давай спершу з навчанням розберемося, а потім продовжимо, - я відразу спалахнула. І як він здогадався, про що я думаю?
Тим часом Кіларіан кілька разів повільно повторив постать моїми пальцями, даючи мені можливість запам'ятати послідовність дій. Начебто все зрозуміло, залишилося тільки повторити, що я й зробила, причому з першого разу навіть сама собою запишалася.

- Розумниця. Ще кілька рухів? – я згідно кивнула, і ми продовжили вивчення нових для мене фігур.

- Мабуть, на сьогодні вистачить, а то моя черепушечка лопне від отриманих знань, - чоловік на це лише м'яко розсміявся, але відсуватися не поспішав, навпаки він міцно притиснув мене до своїх грудей, зариваючись носом у моє волосся.

- Солоденька моя, - прошепотів він мені вже в шию і легенько прикусив її, викликаючи табун мурашок на моїй шкірі.
Я відразу спробувала розвернутися до чоловіка обличчям, але він зупинив мене, починаючи роздягати мене зі спини. А я притихла, вбираючи ці нові для мене відчуття. «Мій чоловік, люблю його», - шалена думка проскочила в моїй голові і потонула у вихорі інших яскравіших почуттів.

Хьюмленд. Відбудована резиденція короля.
Втомлений чоловік сидів у своєму кабінеті, перебираючи чергову купу документів.

«Та коли ж вони закінчаться?» - билася в його голові відчайдушна думка. Йому дуже складно було зосередитися хоч на чомусь, адже всі його думки займала ще зовсім юна і не розпещена ні владою, ні чоловіками дівчина.
Як вона там? Чи вдалося дракону знайти до неї підхід, або маленьке серце все ще вільно? Ці крилаті тварюки завжди отримують бажане, і чому цього разу саме вона? Така ніжна і вразлива…», - він прикрив очі, згадуючи її погляд і несміливу посмішку при їхньому першому знайомстві. Ах, чому він не зустрів її раніше, адже тоді зміг би забрати її собі, сховавши від усіх, немов безцінний скарб, яким по суті і була Амелія.
І дарма дружина вважала його безсердечним монстром, адже монарх цілком здатний любити, здатний пожертвувати собою заради іншої людини, але для цього йому потрібна зовсім небагато - почуття об'єкта його бажання.

- Ваша Величність, - з важких дум його висмикнув рівний голос радника, - Тут доповідь з Драгонії: дівчина зараз в академії Польотів. - Чоловік простяг папку своєму королеві, і той поспішно її відкрив. Одже все ж таки навчання, а дівчисько молодець, виторгувала у драконів найважливіше для себе.

- Щось ще? - Він підняв свій погляд на співрозмовника.

– Вони живуть у сімейному будиночку при академії, – несміливо видав інформацію радник.

- Ось воно як… - його побоювання виявилися марними, монарх не розлютився, а мовчазно замислився, - Добре, продовжуйте пошуки її батьків. На цьому поки що все, ти вільний, - чоловік надто шумно видихнув, покидаючи кабінет.
А король тим часом відкинув папку вбік і попрямував до своєї спальні, де на його ліжку лежала розп'ята блондинка із зав'язаними очима.

«Якщо не придивлятися, то вони майже схожі», - подумав він, зачиняючи за собою двері.