Глава 55. Сполучні нитки

Ми з Кіларіаном привіталися з магістром Астеріаном, і чоловік поспішав ретируватися, залишаючи мене саму розбиратися з наставником. Ось тобі разом і до кінця.

- З чого почнемо? - Жвако постаралася я перейти безпосередньо до тренування, чоловік на це лише невизначено хмикнув, але коментувати не став.
Він очистив лавку від снігу, скинув на неї свою мантію та помістив поверх неї принесені ним книги, я повторила маніпуляції з одягом, і з цікавістю подивилася на підручники.

- Насамперед приступимо до підживлення Вашого мреця, - а звучить як. - Я трохи почитав учора, і думаю, у нас вийде. Де Ваше звірятко? - Він подивився на всі боки, але бурундука ніде не було.

- Він спить удома, останнім часом Чіп малорухливий і млявий, постійно перебуває уві сні, - розповіла я наставнику свою проблему, сподіваючись, що він знає що з цим робити.

- Це тому, що він вже витратив більшу частину отриманого від Вас підживлення. Вам потрібно буде закінчити Вашу з ним прив'язку, і тоді звірятко зможе харчуватися залишками Вашої сили. – я дивилася на магістра, намагаючись усвідомити сказане ним. Чіп тепер у повній залежності від мене.

- Одже, мені треба принести його сюди, і Ви підкажете мені що робити далі, так? – я дивилася на чоловіка, але він негативно кивнув:

– Вам треба його покликати, – ага, легко сказати. Та як би голосно я не кричала, до нашої оселі мій голос не долетить.

- Я звичайно спробую, але навряд чи мені вдасться крикнути так голосно, - наставник глянув на мене, як на божевільну. Кхм ... І де я вже встигла накосячити?

- Вам достатньо намацати нитку, що сполучає з мрецем, і потягнути за неї, - всього-то? Та це раз плюнути, я ж щодня мацаю всякі нитки і тягну за них.
Ділитися своїми сумнівами з магістром я, зрозуміло, не стала, а мовчки заплющила очі і почала «мацати». Спочатку нічого не відбувалося, та й не бачила я нічого. Простір навколо мене здавався порожнім. А потім я скоріше відчула, ніж намацала якийсь міцний зв'язок, я звернула до нього свою свідомість, просуваючись по нитці вперед, і яким же було моє здивування, коли назустріч мені рушив ультрамариновий дракон, він досить ринув, запрошуючи наблизитися, що я власне і зробила. У мене звичайно завдання інше було, але хіба можна втрачати можливість, що представилася мені. Я підійшла до дракона, розглядаючи його цілком. Який він гарний.
Місце, де я опинилася, здавалося дивним, тому що варто було мені тільки подумати, як моя думка відразу була підхоплена ультрамариновим красенем, посмакована і прийнята як належне. Скромняга він у мене, однак. Я погладила блискучий бік, і відразу відчула тепле дихання у себе на щоці. Дракон схилив свою голову і лагідно потерся об мою долоню.

«Ми обов'язково зустрінемося, мій красень» - пообіцяла я йому, і той впевнено гримнув.
Так, треба було б повертатися, бо я явно кудись не туди потрапила. Я знову намацала нитку нашого зв'язку з Кіларіаном і рушила назад до свого тіла. Опинившись на місці, я уважно придивилася, і тепер могла розрізнити близько десятка ниток різного кольору та товщини.Так, ця тяглася до Христини, дівчина була в себе в кімнаті і щось читала, а ось ця належала Льоті, «академія» відчула мій погляд і пустотливо підморгнула. Ось ці були міцними та давніми, вони тягнулися до моїх рідних. Я обов'язково подивлюся, як там вони, але не зараз, для цього мені краще залишитися однією. А ось і ниточка до Чіпа, вона була зовсім тонесенька і тихо мерехтіла. Малюк спав на своєму ліжечку в нашому з чоловіком будинку. Будити його зовсім не хотілося, але це йому на благо, тому я обережно підхопила цю нитку і потягла її на себе. Бурундучок підняв свою голову і глянув на мене зеленим оком.

«Іди до мене, мій маленький», - покликала я звірятко, і він одразу ж зірвався з місця, вирушаючи на полігон.
Я полегшено видихнула і постаралася повернутися в справжнє, повільно розплющуючи очі. Наставник сидів на лавочці, дивлячись на одну з книг, на мене він зовсім не звертав своєї уваги.

- Вийшло? - Від голосу я здригнулася і поспішила кивнути. Через хвилину Чіп уже сидів біля мене на снігу і віддано заглядав у вічі. - Чудово. Тепер покладіть свою долоню на голову умертвіння, для початку вам буде потрібен тактильний контакт, і направте свою силу по зв'язуючій вас двох нитці. Обережно, не поспішаючи, - коментував мої дії викладач, і я намагалася виконувати все точно, як він сказав.

Бурундучок завмер, вбираючи мою силу. Я помітила, що в місці мого дотику череп звірятка почав обростати вовною.

- Досить, - почула я голос наставника і відразу відірвала руку від малюка, який було потягнувся до мене, але зупинився, мабуть зрозумівши, що на сьогодні все. Виглядав Чіп трохи свіжіше, і навіть бадьоренько заворушився поруч. – Ось такими порціями і наповнюватимете свого вихованця щодня. А через тиждень приведете його на наше заняття, я подивлюся, як все просувається.

- Спасибі велике, магістр, - радості моєї не було межі, і я міцно обійняла свого малюка. Я обов'язково наповню силами свого крихытку. - Що далі? – я уважно подивилася на чоловіка.

- А далі Ви візьмете цю книгу і почитаєте її вдома, хоча б перші глав десять, завтра ми приступимо до утихомирення Ваших стихій, - він простягнув мені один із підручників, підхопив решту і поспішав на вихід із полігону.

- І це все? – я розчаровано наздогнала магістра Астеріана, а він зупинився і подивився мені у вічі:

- Озирніться, Амеліє, вже вечір. На пошуки нитки у Вас пішли чотири години.

- Щооо? Але мені здавалося, що тільки декілька хвилин! - я ошелешено дивилася на наставника, а він лише похитав головою.

- Не вірите мені - подивіться на сонце, воно вже сідає, - я стрепенулась, і тільки зараз помітила зміни в навколишньому світі, а й справді, вже насувається вечір, - До побачення, Амеліє, - сказав чоловік і пішов у бік викладацьких будиночків .

- До побачення, магістр Астеріан! Дякуємо Вам за допомогу! - Крикнула я в спину наставника, що віддаляється, і поспішила додому. Нічого собі я затрималася, сподіваюся, Кіл там не подав ще в розшук.