Глава 47. Б-бурундучок

Ранок видався напрочуд сонячним, я потягнулася, насолоджуючись яскравим світлом, що ллється з вікна, і була відразу ж притягнута до гарячого боку свого чоловіка.

- Доброго ранку, маленька, - він поцілував мене у скроню, і я щасливо замуркотіла, як же мені добре.

- Доброго ранку, - мені сподобалося прокидатися ось так.

- Снідаємо та біжимо на навчання? - Мій дракон потягнув мене на себе, і я виявилася зверху.
Навчання! У голові оглушальним набатом забилася страшна думка: «Я забула сходити за розкладом до наставника! Банально забула!

- Чорт! - Я зіскочила з ліжка, намагаючись знайти хоч якийсь одяг, адже після вчорашнього на мені було цілих нічого!

- Що трапилося? - Кіларіан розгубив усяку розслабленість і потягнувся за своїми речами, намагаючись зрозуміти чому його дружина так переполошилася після згадки про навчання.

- Розклад! Я не забрала розклад! – катастрофа! Що тепер робити?

- Перед парами забіжимо, все одно на початку семестру тільки лекції, не хвилюйся, - ага, йому легко сказати, це не він не послухався наставника, ледве отримавши його.
Я в метушному режимі заносилася по дому, намагаючись зібратися в рекордні терміни, чоловік же за цей час заварив чай ​​і приготував нам бутерброди, а після цього ще й спробував їх упхнути в мене, щоб я не голодувала до обіду. Збирався він неквапливо, але біля дверей виявився раніше за мене, і відкрив їх, голосно вилаявшись:

- Це що ще за погань! - Він так і застиг на порозі, і я визирнула з-за його руки на вулицю, нікого там не побачивши.

- Ти про що? - я намагалася проштовхатися, щоб швидше бігти в адміністративний корпус, але дракон мене притримав, вказуючи на щось унизу. - Богиня-заступниця! – вирвалося у мене, коли я побачила на землі сидячого чи то білченя, чи бурундука, важко було розібрати, адже майже все його тільце складалося лише з кісточок, тільки де-не-де залишилася шубка, що напіврозклалася. І що найцікавіше – запаху зовсім не було, жодного.
Чоловік створив на руці бойовий пульсар, і зібрався було запустити їм у нежить, але я не могла йому цього дозволити, щось тягло мене до цього дивного створіння та й шкода мені було малюка. Я схопила Кіла за руку, зупиняючи:

- Не треба, прошу, - чим я тоді керувалася - не знаю, але я-таки протиснулася між чоловіком і дверним косяком і наблизилася до звірка, а він одразу потерся об простягнуту мною руку. - Маленький мій, - я підхопила бурундучка на руки, і подивилася на приголомшеного дракона.

- Амі, не хочу тебе засмучувати, але це не пухнасте звірятко, це нежить! - Ой треба ж, а я й не помітила, хотілося виразити, але я промовчала, жалібно глянувши в очі своєму чоловікові. – Ох, я з тобою посивію завчасно. Пішли вже, - видав він, зачиняючи за собою двері і підхоплюючи наші з ним сумки.
Я йшла поряд, і тихо-тихо сопіла, погладжуючи свого малюка, на що мій дракон відреагував відразу ж:

- Кажи вже, чого ти там сопиш... - І звідки він тільки дізнався?

- Як ти думаєш, а мені дозволять його лишити? - я боялася, що викладачі змусять мене знищити бурундучка.

- Не знаю, будемо просити, - ось за що я полюбила свого чоловіка, то це за те, що він мої проблеми тієї ж миті робив нашими і намагався допомогти їх вирішити!

- Дякую, - я потягнулася обійняти його, але Кіл відсахнувся, не бажаючи торкатися до звіра, що напів розклався.

- Нічого, малюк, татко просто ще не звик, - спробувала я заспокоїти жвавця, що здригнувся.

- Т-татко? – у дракона хіба що волосся дибки не встало, а так виглядав він дуже здивовано. - Давай не будемо такими категоричними? - Чи він боїться? Ця думка мене розсмішила, але я розсудливо вирішила промовчати.
Біля дверей наставника ми виявилися занадто швидко, і паніка повернулася до мене, змушуючи мою тушечку дрібно тремтіти. Мої переживання передалися і дитині на моїх руках, і він видав якийсь дивний гортанний звук. Так, голосових зв'язок у нього, схоже, немає.
Чоловік прийшов за півгодини до початку занять, і демонстративно пройшов повз, ніби й не помічаючи мого винного погляду та писклявого «доброго ранку». Він уже практично увійшов до свого кабінету, коли різко загальмував і швидко обернувся до мене, розглядаючи вихованця у мене на руках:

- Це ще що таке! - Гаркнув магістр, і я втиснула голову в плечі.

- Б-бурундучок, - Кіларіан одразу закрив мене собою, але був відсунутий викладачем, який на повну силу дивився на малюка.

- А нічого, що він напіврозклався? - вигукнув магістр, змушуючи мене позадкувати. – Стояти! Студент Вінґед, не заважайте, коли я говорю зі своєю ученицею, - він зло подивився на Кіларіана, але той навіть і не здригнувся, витримавши погляд чоловіка, за що заслужив смішок.

- Кіле… - я попросила чоловіка, і він трохи розслабився.

- Та не з'їм я її, просто ми поговоримо, - він наголосив на останньому слові, і запросив мене увійти в кабінет, закриваючи двері прямо перед носом мого дракона.
Ой, здається, мені зараз дістанеться. Одне заспокоювало те, що бити мене точно не будуть, і я повинна будь-що відстояти свого малюка!