Глава 45. Знайомство з друзями чоловіка

- О, старосто, привіт, - привітався зі мною перший хлопець, що стояв переді мною.

- Староста? Вона староста? - Перепитували його інші, я ж стояла і дивилася на хлопців, що входять до будинку. Староста... Здавалося, що це було так давно, наче в минулому житті.

- Всім привіт, вже не староста, - нарешті відмерла я, зачиняючи двері за останнім з тих, що входять.
Які ж вони величезні! Я, звичайно, бачила й інших драконів у своїй старій академії, але здалеку, і якось не примірялася до них по зростанню. Мені тут ледве вдалося до Кіларіана звикнути, а якщо мене постійно оточуватимуть такі громили, то я собі комплекс неповноцінності зароблю. Цікаво, чи вони всі такі?

- А це та малеча, що нас демонстративно ігнорувала на лекції з магії життя? – вирвав мене з думок один із драконів.

- І вас це зрозуміло зачепило? Як вона могла не милуватися такими красенями, як ви? – реготнув ще один.

- Ви чого це надумали? Вирішили дружину мені налякати? – у коридорі з'явився Кіларіан, укладаючи мене в обійми, і решта хлопців якось одразу знітилася.

- Жарти вбік, - промовив перший з тих, що прийшли і ступив уперед, представляючись, - Дозвольте представитися, я Деліріан, юна леді. Головне, запам'ятайте мене. - Він козирнув приємною усмішкою.

- Це ще чому? – обурився хлопець прямо за ним. А Кілу схоже набридло спостерігати цей цирк, бо він тихенько рикнув і назвав імена всіх присутніх, вказуючи при цьому на кожного з хлопців:

- Деліріан, Стімліан, Мартіан, Севаніан, Бертіан, і Карліан. Вони ж Діл, Стім, Март, Севан, Берт і Карл. А це моя дружина Амелія, - закінчив чоловік наше знайомство і покликав усіх до вітальні, де міг поміститися такий натовп народу.

- О, зараз нас годуватимуть! - Потираючи руки, промовив Діл, його я точно запам'ятала, він і є найліпший друг мого дракона.

- Це не я, - ось тепер мені довелося червоніти, зізнаючись, хто в нас у сім'ї головний кулінар.

- Нічого собі якісь секрети тут відкриваються, ти, виявляється, і готувати вмієш. Скільки років тебе знаю, а для мене це новина. Амелія, знімаю капелюх, ти розморозила цю брилу льоду, - здається це був Берт.

- Ми разом все готували, - відразу похвалив мене перед друзями Кіл і додав, - їжте мовчки!
Тонкий натяк усі зрозуміли і взялися до частування, змітаючи все, що було на столі. Що найцікавіше, алкоголь вони не пили, воліючи сік. Мабуть драконам спиртне протипоказано, щоб не наробити справ. Потрібно буде потім у чоловіка поцікавитись.
Покінчивши із закусками, хлопці розсілися зручніше і почали мене посвячувати у свята святих – минуле мого дракона. І в основному його тільки хвалили, якби я не знала, що хлопці тільки ось напросилися в гості, дізнавшись, де ми оселилися, то вирішила б, що це такий тактичний хід - як би ненароком розповісти який у мене чудовий чоловік.
Після обговорення переваг Кіларіана друзі непомітно перейшли до історій з їхнього навчання в академії Польотів, згадуючи всякі казуси. А після цього мені розповіли про найлютіших викладачів, серед яких і виявився мій наставник.

- Да ти що!? - це був, здається, Севан, я їх ще трохи плутала, що й не дивно. - Він же звір, своїм студентам і перепочити не дає ...

- Зате його учнів з руками відхоплюють імперські відомства, він готує справжніх професіоналів, тож не дрейф, з ним ти точно свої стихії вгамуєш, - «заспокоїв» мене Берт.
До кінця вечора я вже зовсім наважилася і дозволила собі пару оповідань зі свого життя в королівстві, згадуючи випадок при переведенні з кафедри на кафедру, особливо іржали хлопці над висловлюємо нашого ректора «невеликі проблеми зі стіною», потім я повідала про "Всевидяче Око", що ледь не вибухнуло, це викликало бурхливі овації чоловіків. Так, я мало не рознесла академію, а вони вразилися. Кіларіан весь цей час сидів тихо, лише уважно прислухався до того, про що я розповіла його друзям.
А коли я закінчила, чоловік ненав'язливо натякнув хлопцям, що настав час і честь знати. Він так і сказав:

- Може ви вже звалите, га? - Вони звичайно не образилися, але зробили вигляд, ніби пробурчали, швиденько збираючись і бажаючи нам «солодких снів». І промурликано це було так, що мені довелося почервоніти, уявляючи, що ж вони насправді мають на увазі.

«Та з такими темпами я скоро сама почну до чоловіка чіплятися», - зізналася я самій собі, приголомшено смакуючи цю думку. Дожилися, я мрію, щоб Кіларіан мене поцілував.